Вербиченька

Cторінку підготувала
Устина ГРЕЧАНЮК.

• Долі людські

Картопелька вариться

Зоя ШМАТОК.

м. Корюківка

Чернігівської області.

Тетяна Сергіївна чекає Сашу з роботи. Ось-ось відчинить двері.

— Як ви тут? — той відразу спитає. — Картопелька зварилася?..

— Зварилася, зварилася! — відмовить Тетяна Сергіївна.

— Я їй зараз раду дам! — Саша відцідить воду, винесе на подвір’я і потовче гарячі бульби курям і голубам, що прилітають у двір.

Отак щодня. Хворіє Тетяна Сергіївна. Саша у неї — головний помічник. Вона його називає Шурою. Так їй до душі. Живуть вони майже навпроти. Вона, вже сива мати і бабуся, — одна в своїй хаті, і він, ще молодий, теж один у своїй. Сестра далеко. Брат у нього рано з життя пішов. Матір Саша догледів до останньої хвилини — якраз на його день народження померла. І сам в тяжку аварію ще в юності потрапив.

Але не з тих людей сусід Тетяни Сергіївни, щоб упадати у відчай. Інший після всього з інвалідністю носився б, як із писаною торбою. А Саша працює ще й досі на цегельному в Наумівці. Взимку, як кінчається сезон випалювання цегли, разом з усіма робітниками ліс заготовляє.

Усім людям рада Тетяна Сергіївна, хто до неї заходить. Уже скільки місяців у хаті і в хаті... Тяжкий перелом. У старої людини нешвидко кістки зростаються...

У неї давно ноги болять. Та якось іще потихеньку дибала. На городі справлялася, корову доїла, порося годувала, курочок тішила. Як ногам не боліти? Ще коли чоловіки з фронту не повернулися, а молоді пішли воювати у 1943-му, з холодної болотяної води носила колгоспне сіно. 47 років у неї трудового стажу. Не кожен стільки має!

Донька звала на п’ятий поверх їхати аж до Воронежа. І друга, ближча, забрала б... Не поїде, навіть якщо і підправиться. Що вона на тих поверхах буде робити? Мо’, тільки виглядати, як сонце сходить і заходить?.. Може б, і поїхала — свої ж діти! Але й тут хата, двір, Саша, добрі сусідки.

А воно, якщо подумати, май господарство — клопоти, і не май — не краще. Хіба багато треба, щоб біда скоїлася? Ступнула не так...

Аби був живий її Гриша, пожалів би! Лагідного чоловіка мала. Працьовитого, розсудливого. Все на світі допомагав, ніколи поганого слова не чула... Хіба забудеш! Усі його розмови згадує, речі береже. Оті згадки і гріють її душу.

Та що б робила без сусідів — навіть важко сказати. То Поля допоможе, навіть у лікарню до неї їздила, то Галина Степанівна навідається, то ще хтось дальній, поштарка двері відчинить.

Спасибі, Михайло Захарчун милиці зробив — легенькі, як пір’їнка. Ніякого порівняння з медичними!

Із Сашею Штихном у Тетяни Сергіївни дружба особлива вже багато літ. Була корівка — літерку молока щодня наливала йому. Як же без молока жити в селі? Саша, чим може, — у пригоді Тетяні Сергіївні. Сіно допомагав порати. Такі стіжки клав — ніякий вітер не перекине... Та й хіба він тільки за молоко на поміч спішив? Із ким поговорить отак, хто розрадить, розвіє сум, із ким поділиться радістю і новинами?! У його ровесників жінки і діти є. Він сам. Є вірний друг — собачка, про яку дбає і береже. Мабуть, усі книжки із сільської бібліотеки перечитав, музику любить, особливо Бетховена. Не має вищої освіти, але будь-кого з дипломом обійде. Інтелігентний — світла голова, що там казати! А руки — робочі. Чисті. Чесні руки. Кого ж ними захищати, кому допомагати, як не Тетяні Сергіївні! Йому так хочеться сісти біля неї і розповісти давнє й далеке. Та все якось не може. Дівчина стрілася йому колись. Гарненька, щирої вдачі. Розмовляв із нею під вербами ще на старій ґрунтовій дорозі, що бігла з Корюківки до села. Ні шляху вже того, ні верби немає. А дівчина жива! Якось не насмілився тоді він її поцілувати, руку затримати, просто не відпустити... Рідко бачить тепер. А зустрінеться поглядом, наче говорить: «Я б з тобою щаслива була!». Може, це і є щастя, що хтось тебе не забув?..

Немає такого дня, щоб Саша не зайшов до Тетяни Сергіївни. Оце вперше за сім місяців вона з його допомогою до дверей дійшла, на порозі постояла, літа послухала.

— А ви ще, Сергіївно, й музику слухайте, як я. Від неї тільки добрі думки! — радить сусід.

А хіба вони в нього бувають погані? Ніколи! Здається, Саша усьому світу ладен допомогти! Буває, йде вулицею, якась жінка несе воду — підхопить відерце, як пір’їну. Продається щось у центрі села на їхні невеликі гроші — поспішить до сусідів, перекаже... Саша для Тетяни Сергіївни як подарунок долі. Вона сама 10 літ доглядала за старенькою жінкою. Жила собі одиначкою Ганна Горілиха, як тепер вона. Прийшла до Самойленків і сказала: «Допоможіть вік дожити, в своїй хаті вмерти. Може, й вам люди на старість допоможуть?..».

Переглянулись вони з Гришею, і стала старенька як рідня. А Бог віддячив тепер Сашею. Аби то знав, як вона хвилюється, що не може дати йому молока. Корівку ще з осені збула. Не подужає доїти, ноги важкі. Ледве розлуку пережила!..

Одне щастя — руки ще слухаються, ціпок тримають, за бильце ліжка держаться. Дотягнутися б до Шуриного волосся, прихилити голову. Хай знає: поки є її материнські руки — йому буде тепло!