• Про це говорять

Велика гра триває

Михайло ГУБАШ.

Повномасштабного вторгнення російських військ в Україну, про яке останні два-три місяці твердили переважно західні ЗМІ, у «призначений» ними ж час, тобто 15-16 лютого,
не сталося.

КОЖНОМУ незаангажованому і фаховому експерту від самого початку було зрозуміло, що роздмухування ситуації навколо «дуже ймовірного» наступу РФ на територію України обидві сторони — Захід на чолі зі США та Росія — використовують для підняття ставок у великій геополітичній грі з переділом світу на нових засадах. Тож багато пересічних українців, як і чимало фахівців, дійшли висновку, що поки вони розмовляють між собою, якихось різких рухів очікувати не варто.

Та все ж таки у підсвідомості певний острах поселивсь. І не лише тому, що спрацьовує інстинкт самозбереження, а й тому, що в нещодавній історії були прецеденти — та ж радянсько-фінська, або Зимова, війна. Напередодні, за кілька годин до повномасштабного вторгнення, голова Ради народних комісарів СРСР, нарком і міністр закордонних справ В’ячеслав Молотов офіційно запевнив, що СРСР поважає суверенітет своєї сусідки і не збирається нападати на фінів, ба більше — із пафосом заявив, що червона армія — наймиролюбніша у світі.

Отака була ціна кремлівських запевнень. Та чи тільки була? Ні, залишається такою ж самою. Згадати хоча б «миролюбні» заяви Путіна, що «іх там нєт» та інші під час анексії Криму і розв’язання війни на Донбасі. Тож вірити подібним твердженням Кремля було б украй легковажно. Втім, і перебільшувати загрози не варто, бо паніка в країні може спричинити більш руйнівні наслідки, ніж «обмежене» вторгнення.

Одразу кілька іноземних журналістів наприкінці минулого тижня, коли «стало відомо» про дату російського наступу — 16 лютого — зробили репортажі зі столичних вулиць та розважальних закладів. Кореспонденти Deutschlandfunk, The Guardian, NBC News, The New York Times, агентства «AFP» та ін., як один, щиро дивувалися «легковажному» ставленню пересічних українців до загрози повномасштабної війни.

І це на тлі закриття посольств, порад іноземним громадянам залишити територію України тощо. Бо на самому Заході залякування не припиняються. Проте українці присутності духу не втрачають.

Втім, є і такі, особливо серед високопосадовців, хто поспішив відправити свої сім’ї за кордон або й сам туди чкурнув. Так зробили понад два десятки нардепів, до них приєдналася чимала кількість олігархів місцевого (та й не тільки) значення.

І ось у вівторок, коли мала розпочатися велика війна, РФ заявила, що відводить частину військ від українського кордону, а «дуже ймовірний» широкомасштабний наступ Росії у середу перетворився в Україні на День єднання перед російською загрозою.

А напередодні, 15 лютого, держдума РФ проголосувала за те, аби направити звернення до президента з проханням визнати окуповані райони Донецької і Луганської областей «незалежними». Тепер справа за підписом Путіна.

Дехто цьому зрадів: мовляв, цим кроком Росія фактично виходить із мінських домовленостей, у яких «незалежність» ОРДЛО не передбачена. Та навряд чи Путін поспішатиме, просто використовуватиме ймовірне визнання «республік» як ще один козир у примушуванні України до втілення «Мінська» у російській інтерпретації. Позиція тут зрозуміла: не буде Україна виконувати мінських угод, то втратить ОРДЛО назавжди.

До речі, на спільній пресконференції з канцлером Німеччини Олафом Шольцом у вівторок Путін заявив, що сподівається на те, що «наші партнери» і за океаном, і в Європі — передусім ФРН та Франція — здійснять на сьогоднішню київську владу «відповідний уплив» і конфлікт буде розв’язано шляхом виконання мінських домовленостей.

На що Шольц відповів, що у понеділок Зеленський під час їхньої зустрічі пообіцяв йому незабаром представити на обговорення у ТКГ три законопроєкти: щодо статусу Донбасу, змін у Конституції України та підготовки виборів. Сподіваємося, все це в нашій, українській, інтерпретації.

А поки що геополітична гра триває. Аби тільки не загралися головні гравці.

Непокоїть одне: вже стільки разів називали «точну» дату російської навали, що коли, не дай Боже, справді відбудеться напад, у нього ніхто не повірить і не підготується як слід до рішучої відсічі.