Війна війною, а поле кличе

Ганна Кліковка.

Запорізька область.

ТОВ «Агрофірма Ольвія» починає весняне підживлення ґрунту.

Лютневі деньки відкривають хліборобам віконце, звідки їм уже бачиться посівна. Ночі в Приазов’ї ще морозні, проте в господарствах, де керівником Анатолій Тиховод, механізатори щодня перевіряють ґрунт, бо ось-ось підживлювати озимі. Незабаром на поля ТОВ «Агрофірма Ольвія», ТОВ «Агро-Давидівка», ФГ «Агростар-2010» вийде техніка, а поки що землероби в роздумах про прийдешній хліборобський рік.

МАЖОРНИМИ ці міркування назвати важко, хоча у відчай досвідчені господарники не впадають ніколи. В Анатолія Миколайовича (на фото) своя оцінка реалій.

— За даними аналітиків асоціації «Український клуб аграрного бізнесу», через стрімке зростання вартості матеріально-технічних ресурсів майбутні затрати на сівбу хліборобам обійдуться у півтора разу дорожче, ніж торік. Це справді так? — запитую керівника.

— За деякими компонентами й дорожче, особливо коли це стосується азотних добрив, — каже аграрій. — У сегменті їх виробництва превалює газова складова, тому ціна перевищує вартість комплексних, калійних, фосфорних тощо. Наприклад, тонну аміачної селітри влітку можна було купити за 9 тисяч гривень, на початку вересня — 16 тисяч, наприкінці — за 20, у грудні цінова позначка перевищила 26 тисяч, а у січні стрибнула до 29 тисяч. Зараз середня ціна становить 27 тисяч гривень, що рівно втричі вище торішньої. Нашим господарствам, скажімо, потрібно 1,5 тисячі тонн азотних добрив. Купуючи їх по 10 тисяч гривень за тонну, витрачали 15 мільйонів, тепер сума за той самий обсяг — майже 45 мільйонів.

Ось така різниця. І це ще не вечір, зупинити цінові стрибки неможливо. Тому навесні картина буде невтішною, не всі аграрії зможуть придбати стільки добрив, скільки цього потребує технологічна карта. Відповідно не варто розраховувати на такий урожай, як торік.

Далі наша розмова переходить у площину вартості збіжжя. Тут також процес стихійний і непрогнозований. Наприклад, нині, за словами Тиховода, на тисячу гривень впала ціна на пшеницю — з дев’яти до восьми тисяч гривень за тонну.

— Економічна доцільність внесення добрив за такої ситуації втрачає сенс, — розмірковує Анатолій Миколайович. — Зазвичай залежність урожайності сільськогосподарських культур від кількості внесених добрив перебуває в геометричній прогресії. Якщо раніше господар, «нагодувавши» поле добривами задля збільшення врожаю, знав, що матиме за нього й відповідний прибуток, то на нинішньому етапі економічний ефект зводиться до нуля. Навіть якщо буде додача у врожайності, то економічної вигоди вже не одержимо. Якщо накреслити графік залежності врожайності від кількості добрив, то цього року точка економічної вигоди набагато нижче, ніж була торік і позаторік.

Тим, що хліборобський рік буде важким, непрогнозованим, людей, що плекають коровай, не здивуєш, бо коли він випадав легкий?

— У «цеху» просто неба завше свої труднощі, — продовжує мій співрозмовник. — Значно подорожчало дизельне пальне, літр його вже 30 гривень, примножились витрати на засоби захисту рослин. Упродовж двох останніх місяців удвічі зросла ціна на електроенергію. Всі, хто займається тваринництвом, переробкою власної продукції, птахівництвом, потерпають від цього, частина з них згортає виробництво. У нашому комплексі господарств електрики витрачається багато — для очищення і сушіння зерна, на фермах. Нещодавно навідався до колеги, який господарює у Кролевецькому районі Сумщини, він повідав прикру новину — через порушення цінового паритету позбувається молочного скотарства: при тому, що надоюють по 7,5 тисячі кілограмів молока на корову, стає невигідним виробляти продукцію. Зникають ферми, як і натуральні молокопродукти.

Кожний оброблений гектар поля вимагає дедалі більших затрат. Торік господарства Анатолія Тиховода висіяли понад тисячу гектарів озимого ріпаку. Таке, констатує господар, сталося вперше за більш як двадцятирічний період його керівництва. Це рекорд, враховуючи, що загалом у країні статистика не тішить: посіяли цієї культури 80 відсотків од плану. Тут би й порадіти, тим паче, що для сприятливого вирощування ріпаку на півдні склалися нормальні умови. Але заковика в тому, що ця культура для високого результату потребує із добрив найбільше азотних, отож залишається перемножувати і готувати мільйони.

— А є ще ж інша лінійка добрив, засоби захисту, заробітна плата і так далі, — називає керівник складники затрат задля майбутнього хліба. — Собівартість одного гектара торік становила понад 30 тисяч гривень. Якби не зібрали рекордного врожаю, це була б катастрофа, просто не витримали б такого навантаження. Один неврожайний рік може «перекрити кисень», і робота господарства йде нанівець. Адже працюємо за повної відсутності державної аграрної політики. Хоча задля справедливості слід відзначити, що деяку допомогу аграрії все ж мали — добре прислужилися «ковідні» позики, компенсація за техніку. Але щодо решти сільгоспвиробникам доводиться кепсько. Ніхто не захищає ринків збуту, не завойовує нових, не просуває нашої продукції. Не дбає в державному масштабі про переробну галузь.

Приміром, купую в торговельному центрі рушник із Узбекистану, радію за тамтешніх виробників — виростили бавовну і виготовили чудову власну продукцію. Так і має бути. У нас усе навпаки: торгуємо сировиною і хочемо, щоб вистачало і фермерові, і пайовику, і країні в цілому. Так не буде, всі бідуватимуть, поки ми не навчимося виробляти продукцію, продавати її. І захищати вітчизняного виробника! За тридцять років набудували купу терміналів, звідки рікою пливе збіжжя за кордон. Коли дивишся на діаметр тієї труби, яка просто пожирає зерно, то думаєш, що втрачаємо мільйони тонн цінної продукції, працю робочих рук, які виростили цей скарб, але не зі своєї провини не довели до пуття його ефективну переробку. А з розумним господарюванням та із турботливим ставленням до землі, надр, довкілля все могло б бути зовсім інакшим.

Парадоксально, що дедалі гірше почуваються господарники, які сумлінно сплачують податки. При тому, що сьогодні майже 40 відсотків землі обробляють одноосібники, багато хто маскується під них, а навантаження лягає на плечі підприємств, які поповнюють скарбницю, утримують інфраструктуру, в десять разів більше сплачуючи податків офіційно на відміну від тих, хто ховається. На моє переконання, це вигідно владі, яка не поспішає втручатися, бо, коли людина чесно сплачує податки, у неї є моральне право гостро ставити прямі запитання тим, хто на троні: «Як ці податки використовуються для блага людей?» Тож, доки з ринку не піде чорна готівка і всі не почнуть працювати відкрито, наміри вибудовувати нормальну економічну політику залишатимуться лише намірами.

Ось такими думами переймаються аграрії сьогодні. Попереду в них відповідальна, гаряча пора. А сонечко дедалі сміливіше зазирає у лютневі вікна.