Весела світлиця

Господар «Веселої світлиці» Юрій ІЩЕНКО.

• Бувальщинка

Гадала, назве зайчиком

Пилип ЮРИК.

м. Запоріжжя.

Два роки минуло після закінчення вишу. Зустрічаються дві однокурсниці. Перша від-мінницею була, отримала диплом із відзнакою. Тепер досить простенько вдягнена, худа, як віник. Друга — колишня трієчниця — при тілі, з модною зачіскою, на ній чудовий одяг. Одне слово — вся із себе. Розповідають вони, як у кожної складається молоде життя.

— Із чоловіком розлучилася, — каже відмінниця, — бо для мене як тоді, в університеті, навчання, так нині робота — заради неї все віддам. Заробляю дуже мало, тож виживаю. Хоча інколи після оплати комірного не маю й зайвої копійки. Ледь кінці з кінцями зводжу.

— А твоя квартира на якому поверсі? — питає трієчниця.

— На першому.

— То це ж чудово! Я тобі зараз розкажу, як отримую «ліві» гроші. Захочеш — робитимеш так і будеш багатою. От-же, провела я кнопку дзвінка під килим, що над диваном. Виходжу в місто, шукаю грошовитого залицяльника, розповідаю йому, що маю дуже ревнивого чоловіка-боксера на кшталт Кличка. Але він, мовляв, зараз у відрядженні, на змагання поїхав. Отож приходимо до мене. Донжуан роздягається, я ховаю його піджак у шафу. А коли справа вже доходить до ліжка, нишком натискаю кнопку дзвінка. Здіймаю паніку. Кажу, що то чоловік повернувся невчасно. Ловелас устигає схопити штани й стрибає у вікно. А мені залишається в піджаку його гаманець із грішми.

— Я так не зможу...

— Вирішувати тобі. Але успіх — стовідсотковий! Збій може бути, тільки якщо електрику вимкнуть і дзвінок не працюватиме. Тоді вже мусиш терпіти...

Ті ж однокурсниці зустрічаються через пів року. Відмінниця тепер стала ще худішою, мов із хреста зняли. Каже:

— Дарма я тебе, подруго, послухала...

— А що таке?

— Зробила все, як ти навчила. Влаштувала кнопку під килимом, знайшла перелесника. Але як тільки пролунав дзвінок — джигуна паралізувало. Дружина й діти від нього відмовилися. Тож тепер я в себе його доглядаю, годую з ложечки. А він усе намагається говорити: «За…за…за». Гадала, хоче мене зайчиком назвати. Та вчора йому трохи полегшало, тому вимовив перші слова: «За-за-заразо! То де ж твій чоловік?».