Архів
П’ятниця,
17 грудня 2021 року

№ 93 (19941)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Наша поштаСоняшник
  Версія для друку          На головну
  • Довкілля

Втрачаємо найцінніше

Василь ГОРВАТ.

Закарпатська область.

5 грудня у світі відзначався Міжнародний день ґрунтів. Без перебільшення, ґрунти — це життя. Вони є основним засобом виробництва харчових продуктів, кормів, палива, природного волокна, лікарських засобів… Родючий шар — це невідновлюваний ресурс, але тривалий час людство сприймало його як даність.

ПРОЦЕС деградації землі можуть оцінити тільки фахівці. Агрохімік і ґрунтознавець Юстина Михайлівна Яночко понад 60 років присвятила захисту і дослідженню стану закарпатських ґрунтів. Вона обійшла майже всі землі області і, як кажуть колеги, може безпомильно охарактеризувати кожну ділянку, визначити особливості структури ґрунту, його сприятливість для вирощування того чи іншого виду сільськогосподарських культур.

Про виняткову відповідальність Юстини Михайлівни у Закарпатській філії ДУ «Інститут охорони ґрунтів України» ходять легенди. Не раз їй доводилося виїжджати на піддослідні ділянки, оцінювати врожайність посіяного на них. Урожай із кожної — вагу і якість зерна, кількість зернят у колоску тощо потрібно рахувати окремо. Тож у жнива вона, можна сказати, не відходила від ділянок, ретельно відстежуючи, аби жоден колосок з однієї не потрапив до «чужої», тим самим не порушивши чистоти експерименту.

Наприкінці 80-х Юстина Михайлівна першою з колег опанувала комп’ютер і за кілька годин опрацьовувала стільки матеріалів, скільки раніше за місяць. Коли майже чверть століття тому вона стала пенсіонером, кожен новий керівник її «відпускав» (читай — звільняв) на заслужений відпочинок. Але незабаром дуже просив повернутися.

І сьогодні, у свої 79, Юстина Яночко може позмагатися з молодими у працездатності. Проте, із сумом констатує вона, «старію не я — занепадає система».

Свого часу за державної підтримки щорічне вапнування ґрунтів — першочергова потреба для Закарпаття — охоплювало майже 90 тисяч гектарів. На жаль, у 1990-х ці масштаби почали згортатись. Останні 10 років вапнування проводять виключно за рахунок замовників — фермерів чи власників земельних ділянок. А без цього кислі закарпатські ґрунти втрачають родючість, деградують. Тим часом фермери, агрокорпорації й агрохолдинги намагаються збільшити врожаї за рахунок мінеральних добрив. Але це шлях до подальшого закислення і безповоротної деградації родючого шару.

Вчені б’ють на сполох, закликають не руйнувати нашого багатства. Проте, на жаль, каже Юстина Михайлівна, зменшується кількість замовлень на аналіз якості, на фаховий діагноз. Якщо пів століття тому щороку обстежувалося 80-90 тисяч гектарів закарпатських земель, то 2020-го — всього дві тисячі. За дев’ять місяців нинішнього року отримано замовлень на опрацювання трохи більше двохсот гектарів. Держава ще сяк-так фінансує діяльність інституту охорони ґрунтів, але сфера його діяльності звузилася до мізерного обсягу, хоча потреба в аналізі нікуди не поділась, адже законодавство, зокрема й міжнародне, вимагає від власників землі фіксувати стан її родючого шару. Втім, замовлення на ці дослідження все рідше надходять до державної установи, її роботу поступово перебирають на себе приватні підприємства…

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Газова електрика
Читати
Велика експропріація задля «Великого будівництва»
Читати
Виконати — обов’язок, перевиконати — честь
Читати
Спродується народ...
Читати
«Порушу закон — я (не) піду сам»
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове