• З інших видань

Годі, тату, торгувати,

_{або Куди зник рекордний урожай}

Андрій КУЗЬМІН.

«Главком».

Наша газета повідомляла, що цього року Україна зібрала найбільше збіжжя за свою історію. Але, нагадаємо, все зерно в країні не залишається — його традиційно активно продають. Ось уже 11 років сільгоспвиробники, трейдери (торгівці), профільні асоціації та Мінагропрод підписують меморандум, в якому визначають граничні обсяги експорту. Нині об’єднання «Укрхлібпром», «Борошномели України» та Всеукраїнська асоціація пекарів (ВАП) свої підписи відкликали. Про те, чому так сталося, наскільки подорожчає хліб та хто спровокував кризу, розповідає гендиректор Укрхлібпрому Олександр ВАСИЛЬЧЕНКО.

— Пане Олександре, чому асоціації відкликали підписи?

— В Україні зібрано рекордний урожай пшениці — 32,2 млн тонн у бункерній вазі. Після очищення це 30-31 млн тонн, але все одно начебто досить багато. Однак тут треба розуміти, що лише 42% пшениці — продовольча. Решта — фураж. Тобто зерна, з якого випікають хліб та хлібобулочні вироби, — максимум 13 млн тонн. Ми не проти експорту, позаяк внутрішнє споживання пшениці — близько 7 млн тонн (із них 5,5 млн тонн — продовольча, решта — фуражна), надлишки можна продати. Але на чільне місце необхідно ставити продовольчу безпеку держави — це й декларує меморандум. Проте насправді цього не відбувається.

— А що, власне, відбувається?

— Згідно з меморандумом на 2021/2022 торговий рік, дозволено експортувати 25,3 млн тонн пшениці. Так, треба зважати на інтереси трейдерів, щоб і вони заробили, і країна валюту одержала. Але при цьому слід дотриматися й інтересів борошномелів і пекарів. Тобто, за великим рахунком, інтересів українців, яким потрібен хороший хліб за доступними цінами. А що вийшло? Ось рахуємо баланс. Якщо після очищення зерна новий урожай пшениці становить 31 млн тонн максимум, то забираємо 25,3 і отримуємо 5,7 млн тонн. Тобто для України це — на межі необхідного.

— Але ж існують ще перехідні залишки пшениці, щорічно це близько 1,5 млн тонн.

— Невже? Це де ж вони, у Держрезерві, де торік «миші з’їли» 2700 вагонів зерна? Торік уряду пропонували: мовляв, оскільки державні засіки такі ненадійні, давайте зберігати стратегічний запас у приватних компаній. Відповіді так і не надійшло. Повірте, якщо трейдери можуть щось продати, вони продадуть. До речі, 5,7 млн тонн пшениці, яка може залишитися в Україні від нового врожаю, — це найоптимістичніший прогноз. Якщо після очищення зерна виходить 30 млн тонн, то забираємо квоту трейдерів — і одержуємо на власні потреби тільки 4,7 млн тонн. Тобто дефіцит — 800 тис. тонн. І це при тому, що інші країни в умовах пандемії коронавірусу обмежують експорт, створюють стратегічні запаси.

А тепер найголовніше. Спершу під час підписання меморандуму обговорювався граничний обсяг експорту 24,4 млн тонн пшениці (якась частина — фуражного класу, якась — продовольчого). Проте в результаті прийняли цифру 25,3 млн тонн, причому без зазначення класів. Тобто продавайте яку завгодно. Звичайно, продовольча дорожча, і торгувати нею вигідніше. Ось ми свої підписи й відкликали.

— Який ефект цього демаршу?

— Та ніякого! Власне, весь цей меморандум — дуже відносна домовленість. Ми просто висловили таким чином свою позицію. Особисто мені набагато неприємніше те, що ми вже двічі писали листи Прем’єр-міністрові про тривожну ситуацію на ринку борошна та хлібобулочних виробів — і жодної відповіді. Таке відчуття, що нас для уряду взагалі не існує. Раніше хоч якось приділяли увагу.

— Наприкінці листопада було експортовано вже 16,6 млн тонн пшениці. Скільки, за вашими даними, із цього обсягу продовольчого зерна?

— Я так скажу — ще на початку листопада, коли вивезли 13 млн тонн пшениці, 91% (тобто 11,8 млн тонн) становила продовольча. Тож я певен: на сьогодні практично всю вже експортували. Тут, до речі, хочу зауважити, що з 1991 року норми ДСТУ щодо пшениці переглядалися шість разів у бік зменшення. Востаннє — 2019-го. Якщо раніше було шість класів, то тепер — чотири: три продовольчі та один фуражний. Якісні показники були прописані мінімальні. Наприклад, у третього класу пшениці нині показник клейковини — 18% (а колись було 24-25%). У другого класу — 23%, першого — 30%. Для порівняння: у РФ у другому класі клейковина — 28%. Не дивно, що їхня пшениця дорожча за нашу мінімум на 15 дол. за тонну. Наше продовольче зерно третього класу на борошно тепер не дуже годиться. Хліб уже іншої якості, дружина пиріжків не спече: взяла, замісила тісто, а нічого не виходить — воно розпливається.

— Який вихід із ситуації ви бачите?

— Щоб тримати марку, наші пекарі будуть змушені шукати сировину хорошої якості. Де вони її купуватимуть? Найімовірніше, в Туреччині. Це перший імпортер для України, вони закуповують у нас великі обсяги зерна. Але я певен, що Туреччина продаватиме борошно, продукт переробки.

— А тепер поясніть читачам, як ми цього сезону наторгували. Яка різниця у вартості тонни зерна та тонни борошна?

— Десь два — два з половиною рази. Тепер кожен, хто прийде у крамницю по хліб, має «подякувати» трейдерам та уряду. Продали зерно, а потім майже втричі дорожче купили пшеничне борошно. Оце, я розумію, бізнес! Та й з іншими видами борошна у нас справи не дуже… Україну за звичкою називають житницею, але свого жита в нас практично нема — вже десять років у Білорусі купуємо. Причому, знову ж таки, не зерно, а борошно, продукт із доданою вартістю.

— Наскільки тепер зростуть ціни на хліб у країні, яка зібрала рекордний урожай?

— Головна складова у собівартості буханця — борошно, це 40-50%. І воно постійно зростає у ціні. Тут ланцюжок: підвищується вартість зерна, приблизно через тиждень дорожчає борошно, ще за кілька тижнів (у борошномелів зазвичай є старі запаси) збільшується собівартість у пекарів. За перші три квартали хліб, як свідчать дані Держстату, подорожчав на 13%, а до кінця року, на мою думку, він підскочить у ціні на 10%. Це я ще оптиміст — ВАП дає зростання з жовтня до січня на 25%, тобто загалом за рік — на 23-38%.

— Повертаючись до собівартості хліба: решта складових теж дорожчають?

— Безумовно. Нині маємо рекордне підвищення вартості енергоносіїв. Із грудня зросла мінімальна зарплата, що також збільшить собівартість. Але хочу зазначити, що найбільші витрати після сировини — це все, що пов’язане з торгівлею. Це чверть видатків, при цьому нам їх просто нав’язують!

— Яким чином?

— Цілком нахабним! Сьогодні всі торгові мережі просто драконівськими методами ставлять умови виробникам, у яких приймають продукцію на реалізацію. Беруть за вхід: з’явився новий продукт, то плати, щоб його поклали на полицю. Хочеш, щоб товар лежав на видному місці, — плати додатково. Встановили обов’язкові платежі за обслуговування. І все це лягає у собівартість. Власних фірмових магазинів при хлiбозаводах практично не залишилось, якщо і є — скільки там продаси? Без супермаркетів у справі реалізації продукції не обійтися, вони це чудово розуміють і виставляють умови.

— Чому в сусідніх державах, навіть у ЄС, хліб дешевший, ніж в Україні з її родючими ґрунтами та рекордними врожаями?

— Хіба тільки хліб дешевший? Багато продуктів… Про що говорити, якщо в Україні ПДВ — 20%, а на Заході на хліб — 4% чи навіть нуль? Особисто ми не женемося за надприбутком, у нас націнка — 5%. А у виробників олії, скажімо, вона становить близько 30%. Урезоньте роздрібну торгівлю і знизьте ПДВ. І тоді навіть при зростанні цін на борошно вартість хліба знизиться на чверть.

Натомість у нас на державному рівні займаються спекуляціями. Що, приміром, сталось у січні цього року на зерновому ринку країни? Буквально за кілька днів пшениця піднімається в ціні майже вдвічі: була 7 тис. грн за тонну — стала 12 тис. грн. А до кінця I кварталу з’їхала до рівня вересня 2020 року — на момент закупівлі. Зрозуміло, що це спекуляція чистої води. Куди дивилася держава? Гадаю, там не обійшлося без чиновників найвищого рангу. При цьому через пшеницю, оці стрибки, було розбалансовано весь ринок харчів. Що таке зерно? Це хліб, м’ясо, молоко, макарони, птиця… Можна довго перераховувати.

— А що ще ми імпортуємо для хлібопекарської галузі?

— Для кондитерки — родзинки, горіхи, какао. Ну гаразд, це зрозуміло — погано росте в нас какао. А саме для хліба ми імпортуємо суху клейковину — це натуральний рослинний білок, для виробництва якого використовується некондиційне зерно, та ж фуражна пшениця. Нині ми її купуємо в Польщі та Казахстану. А чому б свій завод не побудувати? Тонна клейковини дорожче за тонну зерна в чотири рази… Торік зернотрейдери заробили 6 млрд дол., за прогнозами на цей рік — вторгують 9 млрд дол. І як будуть витрачені ці гроші? На створення переробних підприємств? Запитання, думаю, риторичне.