Наша пошта

Пам’ятаємо Олексія Воблого

Ніна МОШЕНСЬКА.

с. Піскошине Мелітопольського району

Запорізької області.

У ВЕРЕСНІ в Києві відбувся Міжнародний форум «Масові штучні голоди: пам’ятаємо, вшановуємо». Серед інформаційних матеріалів, що його супроводжували, був стенд, який увіковічує пам’ять учителя-подвижника, українського інтелігента, репресованого радянською владою за врятовані життя дітей у голодні 1932-1933 роки, Олексія Васильовича Воблого.

Запорізьку область на форумі представляла делегація педагогів та науковців, до якої входили керівник туристсько-краєзнавчих гуртків КЗ «Центр туризму» ЗОР Володимир Карнаухов, учитель Веселівської ра­йонної різнопрофільної гімназії Валерій Стойчев, відомий запорізький історик, працівник архіву м. Полтави Петро Лелюк, онук героя, випускник Веселівської районної різнопрофільної гімназії Олексій Воблий, а також його невістка Людмила Вобла, вчителька у цьому ж навчальному закладі.

— Уже 15 років поспіль ми збираємо матеріали про життя і громадський подвиг нашого земляка Олексія Васильовича Воблого, — розповідає учасник групи дослідників Володимир Карнаухов. — У голодоморні 1932-1933 роки Олексій Воблий був директором школи в селі Піскошине. Під виглядом відкритих уроків на природі він збирав зерна та листя рослин, якими годував своїх вихованців. Ось як про ті часи згадують у листах до нащадків педагога колишні учні школи: «В окріп казана Марія Миколаївна, молода дружина Олексія Васильовича, сипала кухлик крупи зі своїх скрутних запасів і додавала подрібнене листя та насіння, зібрані учнями. Виходив суп, який великим ополоником насипали в алюмінієві миски і давали дітям. І по склянці чаю. Завдяки цьому великий голод змогли пережити всі учні школи».

— За порятунок дітей директора школи систематично викликали на допит до Мелітополя. У травні 1937-го його привезли в село мертвим, — розповідає Людмила Вобла. — Це був яскравий приклад геноциду. Людям сходитись на кладовище заборонили, але, незважаючи на страх репресій, всі мешканці села прийшли на похорон свого вчителя-героя.

У пошуках свідчень про суспільний подвиг земляка учасники пошукової групи об’їздили сім областей України, де розшукали свідків тих подій. Переважно це були нащадки тих дітей, які вижили в голодомор. У 2018 році матеріали, зібрані Олексієм Воблим та Володимиром Карнауховим, увійшли до книги «Людяність у нелюдяний час. Доброчинці в часи Голодомору 1932-1933 рр.», видану Українським інститутом національної пам’яті.

Громада направила клопотання до Президента України про присвоєння О. В. Воблому звання Героя України (посмертно). Про нього також знято фільм-розслідування. Від імені всіх односельців висловлюю велику подяку і повагу всім учасникам пошукової групи за потужну роботу з увічнення пам’яті нашого земляка. Такі сторінки історії і таких людей забувати не можна.