• Проблема

Куди вже нижче

Микола НЕЧИПОРЕНКО.

Дніпропетровська область.

Дніпропетровщина випередила всі регіони України за кількістю безробітних. За статистикою, зараз їх тут налічується сто тридцять із половиною тисяч. Проте, згідно з неофіційними даними, насправді кожний десятий житель працездатного віку нині не має постійного місця роботи. Влаштуватися будь-де, нарікають люди, дедалі важче.

ВИМОГИ роботодавців стають усе жорсткішими. Молодих та зелених відмовляються брати, бо шукають досвідчених, хто хоч два-три роки попрацював за фахом. Готувати кадри, мовляв, зайва морока. Проте й не всім із досвідом надають робочі місця. Якщо людина вимушено була відправлена, приміром, у тривалу «відпустку» чи мусила перебиватися випадковими заробітками, у неї також починаються проблеми із постійним працевлаштуванням. Претендентам у віці, з багаторічною професійною діяльністю, котрим рукою подати до пенсії, теж зрідка всміхається удача. Мати з ними справу більшість роботодавців не хоче.

І безробітних в області прибуває. Річ у тому, що останнім часом згортаються гірничодобувні та металургійні підприємства, скорочуються на два-три відсотки щомісяця обсяги випуску продукції. А металообробні та машинобудівні, які також для Дніпропетровщини базові, вже давно ідуть цим шляхом. Чому вони стають неконкурентними і втрачають ринки збуту продукції, це окрема тема для розмови. Зараз хочу акцентувати на зворотному боці «процесу»: звільняються ж бо переважно працівники чоловічої статі. Себто годувальники своїх сімей. Отже, загострюється суперництво за пристойні робочі місця — це по-перше. А по-друге, зменшується можливість знайти навзамін роботу з гідною зарплатою. Бо коли претендентів на одне робоче місце хоч греблю гати, роботодавці не переймаються тим, що годилося б платити більше. Не захоче один, прийде інший, у кого геть скрутна ситуація. Замкнене коло. Особливо враховуючи те, що вчорашнім сталеварам, прокатникам чи й токарям-машинобудівникам змінювати свою кваліфікацію, аби, по суті, опанувати нову професію, нелегко.

Директорка міського центру зайнятості Людмила Шмідт, утім, запевняє, що у Дніпрі все робиться, аби ситуація з безробіттям не стала критичною. Проводяться групові заходи та акції, семінари або тренінги, на яких люди дістають інформацію про наявні вакансії та як шукати роботу, де можна опанувати нову спеціальність... Впроваджено нині й так звані посади кар’єрних порадників, які, зокрема, індивідуально працюють з окремо взятим шукачем робочого місця. Все це разом начебто дало змогу працевлаштувати цього року в Дніпрі мало не шість тисяч чоловік. Вважається, що для міль­йонного міста це успіх.

Але водночас спостерігається й така нехороша тенденція — все більше охочих записатись у довготермінові безробітні. Залишившись без роботи, люди стають, ясна річ, на облік у центрі зайнятості. Відтак одержують грошову допомогу розміром залежно від тих заробітних плат, які мали до звільнення. А в цей час знаходять собі підзаробіток, який виплачується у «конверті». Всіх таких безробітних-«працевлаштованих» порахувати навряд чи можливо. Однак є інформація, що у Дніпрі, скажімо, наразі їх не менш як 23 тисячі. У Кривому Розі міська інспекція з праці повідомляє про те, що на 1 жовтня в місті виявлено тисяча сто двадцять «нелегально працюючих безробітних». Переважно у «пітьмі» малого та середнього бізнесу, де аж бігом беруть на «чорну» зарплату. А що бідолашним людям робити, як не хитрувати ну в дуже «хитрій» державі?

Місцевий економічний експерт Михайло Крапивко вважає, що економіка регіону всім оцим буквально «вибивається із сідла». Десятиліттями сільські жителі масово працювали на підприємствах міст важкої індустрії — Дніпра, Кривого Рогу, Кам’янського, Павлограда, Нікополя. Останні тримали цілі автобусні парки для «нерегулярних пасажирських перевезень», щоб доставляти і відвозити назад робочу силу. Тепер таких «маршруток» нема. Нема кого возити. Донедавна вистачало і приватних маршруток чи не у всі населені пункти довкола міст, а тепер вони дружно скасовують рейси. Бо там і тут не набирають вигідної для них кількості пасажирів. Далі ж ланцюжок тягнеться тим, що падає попит на чимало видів побутової або продукції легкої промисловості, решту товарів, які колись називали товарами широкого вжитку. Навіть на харчові продукти — у людей катма грошей! Усе це аж ніяк не сприяє соціальному та економічному благополуччю. Отож незабаром чекаймо скорочення зайнятості мало не у всіх галузях. Позаяк, сумно жартують місцеві дотепники, котитися донизу легше. Але скільки ж можна? Куди вже нижче?