• Екологічна панорама

_{До крамниці — зі своєю «тарою»}

Олена БЕГМА.

ІЗ 10 грудня набув чинності Закон №1489-IX «Про обмеження обігу пластикових пакетів на території України». А саме: почав діяти перший етап його упровадження. Відтепер у магазинах, супермаркетах, аптеках, закладах харчування та сфері надання послуг заборонено безоплатне розповсюдження пластикових пакетів. Окрім біорозкладних, а також надтонких поліетиленових мішечків, які є первинною упаковкою для свіжої риби, м’яса і продуктів із них, сипучих продуктів. Щоправда, на базари обмеження не розповсюджується.

Мета — запобігти нагромадженню пластикових відходів. Адже коли ми менше використовуємо пакетів, то менше продукуємо сміття, яке потім опиниться на звалищі, а отже, у довкіллі. Втім, слід зауважити, що безкоштовних пакетів ніколи не існувало. Ціна за них закладається у вартість середнього чеку. Тож берете ви поліетиленову тару в магазині чи ні, все одно за неї сплачуєте.

_{Слідами аварії на Бурштинській ТЕС}

НА ЦІЙ теплоелектростанції, яка належить Рінату Ахметову, ще на початку листопада була зафіксована масштабна аварія. Попри це у ДТЕК заявили, що «прорвало звичайний колектор» і тому, мовляв, довкіллю шкоди не завдано. І хоч екологічну інспекцію на підприємство не пустили, незалежна хімічна експертиза виявила у рідині з місця затоплення перевищення допустимої норми токсичного елемента — миш’яку. Про це повідомили журналісти-розслідувачі програми «Схеми», які працювали на місці аварії. Їм удалося зняти його з дрона. На кадрах видно, як темну рідину, що затопила територію ТЕС площею близько 10 гектарів, відкачують у водосховище поруч, поєднане з місцевою річкою, яка своєю чергою впадає у Дністер.

Відео дало змогу фахівцям припустити, що, ймовірно, прорвало не «звичайний колектор», а золошлакопровід — мережу труб, по яких під тиском небезпечні відходи від згорання вугілля разом із водою потрапляють у місце для зберігання такого «добра» на станції — золовідвал. І хоч у холдингу продовжують заперечувати очевидне, проте пізніше дорогу біля станції, через яку спускали воду із прориву, швиденько закатали в асфальт. У компанії назвали це першою в Україні дорогою, побудованою з використанням золошлакових відходів.

_{Земля тривоги нашої}

ЕКОЛОГИ б’ють на сполох: сільськогосподарські землі в Україні — у критичному стані. За їхніми даними, щороку майже 500 млн тонн орних земель зазнають ерозії. Це призвело до зниження родючості ґрунту на площі понад 32 млн га. Найбільше потерпають від ерозії південні регіони — йдеться про біду, яку спричиняє вітер. А центральні області здебільш потерпають од водної та вітрової ерозії разом. Нині таких деградованих земель близько 13 млн га…

«Ми друга держава у світі за рівнем розораності. Більше розораний лише Бангладеш. І у нас на цьому етапі рілля займає 57% площі країни — це значно більше, ніж у всіх інших державах Європи, разом узятих», — наголосив голова ГО «Українська природоохоронна група» Олексій Василюк. Він застерігає: зупинити явище ерозії, що спричиняє зниження родючості ґрунтів, можна, лише різко скоротивши масштаби розорюваності, скажімо, у долинах річок, та вивівши з обробітку всі схили. Втім, влада навіть не почала розробляти програми зі збереження головного національного багатства.

_{Капкан для сміття}

НА річці Уда, що протікає через усю Харківську область, встановили перший в Україні капкан для збирання сміття. Принцип його роботи полягає в тому, що непотріб течією заносить у спеціальний контейнер, а далі вже чиста вода спускається до дамби. Залишається тільки вибирати сміття.

Двотонну конструкцію розмістили на ділянці водойми, що біля селища Бабаї, звідки влітку під час екологічної толоки волонтери вивезли понад сто тонн сміття, яке нагромаджувалося тут десятиліттями. Створив конструкцію для виловлювання непотребу з річки харківський екоактивіст Артем Приходько, який побачив прототип конструкції в Інтернеті. Він загорівся ідеєю, знайшов однодумців на місцевому заводі, де зголосилися безкоштовно надати метал та верстати для виточування деталей. Волонтер після своєї основної роботи приходив у цех і там працював із робітниками. Якщо ідея спрацює, то такі капкани з’являться й на інших маленьких річках області.

_{Українські реалії}

КОЖНИЙ погодиться з твердженням: аби зменшити забруднення довкілля, не слід викидати на смітник те, що може бути використане повторно або стати дешевою сировиною для нових речей. Тим часом до сталої системи споживання і відновлення ресурсів Україні ще ой як далеко. Приміром, Швеція сьогодні захоронює лише 1% відходів, а 99% переробляє, з них 49% — на енергію. Більше того, Стокгольм на 80% забезпечує себе теплом від спалених відходів! А тепер порівняймо ці показники з нашими реаліями. Україна, за приблизними підрахунками, переробляє від 3 до 6% відходів. Решта 94% захоронюється на полігонах, скидається на звалищах, потрапляє у ґрунт, водойми. Кажемо «за приблизними підрахунками», бо в нас навіть не існує достовірної системи обліку відходів і єдиної бази, де зберігалися б дані про це. Та що говорити — сміттєпереробної галузі в Україні фактично нема.

Аби вона з’явилась, необхідно впровадити реформу управління відходами, на яку у влади чи то бракує політичної волі, чи дуже тисне «сміттєве» лобі, якому не потрібна реформа. Законопроєкт 2207-1д «Про управління відходами» після першого читання так і не був винесений на друге. Понад рік його дописують, переписують, затягують із ним і зволікають. Тим часом цінна вторсировина стає сміттям і їде на звалища, які множаться. Деякі українці, сидячи по вуха у непотребі, кепкують зі шведської активістки Ґрети Тунберг. Та чи зможемо ми хоч колись жити, як шведи?