• Забуттю не підлягає

На чорнобильській передовій

Тетяна ВАСИЛЕНКО.

Рівненська область.

Фото автора.

До пам’ятного знака «Жертвам Чорнобильської катастрофи» в Рівному лягають живі квіти. Символічна хвилина мовчання здається Вічністю… Так буває двічі на рік: 26 квітня, у чергову річницю аварії, та 14 грудня — в День ушанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. А по-народному — День ліквідатора…

 ГОВОРЯТЬ про подвиг чорнобильців і про те, як «багато» роблять для них сьогодні. Лікар Віра Ільчук здебільшого мовчить. Про кого і про що думає вона в ці недовгі хвилини?

Жінка тримає в руках старі фотографії з Чорнобиля — справжні реліквії! Бо переважна більшість її колег уже служать Господові на небесах. І, вочевидь, не менш достойно, ніж відслужили нам, людям.

…У 1987-му лікар-організатор обласного управління охорони здоров’я Віра Ільчук очолила бригаду рівненських медиків, яку відрядили до вахтової поліклініки у місто Чорнобиль з 9 листопада по 9 грудня 1987-го. Ось він, той пожовклий од часу наказ по управлінню з грифом «Для службового користування».

— До Києва ми приїхали поїздом, а звідти нас забрав автобус у Чорнобиль, — гортає сторінки власної пам’яті. — Досі в мене перед очима величезні червоні яблука на оголених уже деревах. А ще — чималі зграї щурів, які перебігають нам дорогу… Коли прибули на місце, нам одразу видали спецодяг — свого нічого не дозволялося носити. Замість курток та пальто ми одягнули непривабливі, зате теплі куфайки, — отак і ходили місяць. Заздалегідь провели інструктаж: без потреби на вулицю не виходити. Зрештою, в нас на це просто не було часу, адже працювали з 8-ї ранку до 20-ї вечора — таким був режим роботи вахтової поліклініки, що входила до складу медико-санітарної частини №126 Чорнобильської АЕС. Вона розміщувалася в дерев’яному приміщенні у самісінькому центрі Чорнобиля.

Медики мали обстежувати тих, хто працював на атомній станції, надавати їм невідкладну допомогу та за потреби виводити людей із зони.

Тільки можливості для цього виявилися вкрай обмеженими. У столі відразу знайшли записку, яку залишили колеги з Івано-Франківщини, котрі щойно від’їхали: «Реактивів немає, медикаментів — теж…»

Віра Ільчук терміново зателефонувала в управління охорони здоров’я Рівненщини, — і вже за два дні прибулі рятівники отримали медикаменти, реактиви, пломбувальні матеріали. Тож практично цілодобово допомагали людям з усього колишнього Союзу.

На запитання, чи боялися, відповідає:

— Страху не було. Хоча та той час багато про що лікарі, звісно, вже здогадувалися. До того ж добре бачили, з ким працюємо. Якось прийшов зі станції хлопчина років 20 та й каже: «Мама мене сама виховує, грошей не вистачає — тож я попросився побути довше, ніж 15 днів. Ось, бачите, таки заробив», — і дістає з кишені цілу пачку грошей. Натомість наш терапевт Василь Атаманець терміново спрямував його до Києва. А щойно хлопець вийшов за двері, зітхнув: заробив, мовляв, собі на похорон та ще хіба на пам’ятник. Щитоподібна залоза практично мертва…

Стоматологічний матеріал, каже Віра Ільчук, світився від радіації, аж дзвенів, — як і документи, з котрими працювала переважно вона. До їдальні ходили організовано, через спеціальну рамку, що фіксувала радіацію. Заходиш у верхньому одязі — дзвенить, а струсиш його в коридорі — вже ні, тоді тебе пускають. Мешкали в колишньому житловому будинку, з якого вивезли людей. Він весь був обтягнутий плівкою, наче парник.

Втім, кожен із них таки дістав свою дозу радіації: ліквідаторами просто так не стають. А вона ліквідатор першої категорії, як і переважна більшість колег.

Не знає, як склалася доля кількох місцевих, що всупереч наказам не відбули з Чорнобиля. От, приміром, працювала в поліклініці немолода вже санітарка: «А ми нікуди не поїхали: ловимо з дідом рибу, полуниці вирощуємо. Нас, як те старе дерево, пересадити вже не можна…» — казала. І була в тих словах якась особлива мудрість…

Віра Ільчук знову гортає пожовклий від часу наказ «Для службового користування», вчитується в додаток зі списком прізвищ колег. У ньому — 35 осіб (символічна як для нинішнього року цифра: саме стільки минуло з моменту катастрофи століття). Стоматолог Олексій Регеда відійшов одним із перших, лор Анатолій Левчук теж уже не з нами, як і офтальмолог Антон Горобюк. Нещодавно відлетіла у вічність її подруга лікар-лаборант Марія Хоронжук…

А ось невролог Ігор Шумлянський, терапевт Василь Атаманюк, медсестра Наталія Вершило й сьогодні в строю, на службі у земляків. Тепер у них, як і в неї самої, — інша передова, коронавірусна. Вони гідно тримають удар нової непроханої і невидимої, як і радіація, біди.

Понад 300 тисяч жителів Рівненщини й сьогодні мають статус постраждалих від аварії на ЧАЕС. Серед них 3,5 тисячі ліквідаторів — людей, які першими ступили в розплавлене пекло. І вперше(!!!) за 35 років в обласному бюджеті зовсім не передбачили коштів на ліки для ліквідаторів.