• Гаряча тема

Нове оподаткування селян: збиткування чи справедливість?

Владислав ОБУХ.

ukrinform.ua

Ухвалення напередодні резонансного законопроєкту №5600 про внесення змін до Податкового кодексу неабияк збурило соцмережі. Більшість коментарів, що стосуються намірів знизити поріг оподаткування земельних ділянок із двох гектарів до 50 соток, — складаються із тих слів, що в літературній мові не вживаються. Оцінки експертів менш експресивні. Серед них є як прибічники, так і противники нововведень. Перші вважають, що наводити лад в оподаткуванні давно пора на всіх рівнях. Інші, погоджуючись із цим, кажуть, що починати варто зі сфер, де держава втрачає набагато більше, а не з фінансового тиску на селян, позаяк для багатьох із них город та пай — чи не єдине джерело прибутків і головний інструмент для виживання.

_{Про аргументи «за» і «проти» нововведення та можливі приховані цілі}

НЕ ПОТРІБНЕ жодне соціологічне опитування, щоб зрозуміти: більшість «понадпівгектарних латифундистів» вважає новий податковий підхід несправедливим. Адже їх «без суду і слідства» зарахували до числа тих, хто вирощує садовину й городину на продаж. І нікого при тому не хвилює, що в родині, яка хазяйнує на 60 сотках, приміром, може бути п’ятеро чи восьмеро дітей. Тож усього того надміру вирощеного якраз і вистачає їм на харчування й утримання господарства. Хіба що квасолі та гарбузового насіння заготівельникам продадуть на кількасот гривень...

Водночас не можна не погодитись і з доводами авторів законопроєкту №5600, які наголошують, що через відсутність оподаткування в цій сфері держава щороку втрачає близько 10 мільярдів гривень, які насправді поповнюють бюджети не домогосподарств, а осідають у кишенях власників агрохолдингів і трейдерів, котрі заробляють на експорті продукції, вирощеної на подрібнених (часто — лише на папері) земельних масивах. Саме вони, а не селяни, мовляв, і є основними вигодоотримувачами від такого статус-кво.

Тобто одна з глобальних цілей законодавчої ініціативи начебто благородна — вирівнювання податкового навантаження на сільгоспвиробників і детінізація обробітку землі. Адже, за різними даними, без належного оподаткування (у кращому разі — тільки зі сплатою «копійчаного» податку на землю, а здебільшого навіть без нього) господарська діяльність в Україні ведеться на 8-10 мільйонах гектарів.

Але є запитання: чи на часі такі новації зараз, коли коронавірус зробив українських селян ще біднішими й уразливішими до фінансових ударів? Щоправда, до другого читання в законопроєкт внесли зміни, згідно з якими перший період нарахування МПЗ (мінімальне податкове зобов'язання. — Ред.) — не 2021-й, як планувалося, а 2022 рік. Себто податок вперше доведеться сплатити у 2023 році — за підсумками 2022-го.

Втім, тут друге запитання: чи може хтось гарантувати, що в не такому уже й далекому 2023-му рівень добробуту українських селян суттєво підвищиться?

Третє запитання: а чи справді з цього потрібно починати боротьбу з мінімізацією податкових платежів, ухиляннями й податковими махінаціями, до яких вдаються люди, котрим земельне МПЗ не загрожує?

Дехто з політиків та експертів навіть каже, що відповідні податкові зміни взагалі вносили в інтересах великих землевласників і землекористувачів — тим паче, з огляду на наближення дати допуску на земельний ринок юридичних осіб (з 1 січня 2024 року). Мовляв, наступний рік селяни ще якось похазяйнують на своїх наділах, а у 2023-му, коли почнуть надходити повідомлення про нарахування МПЗ за попередній рік, муситимуть замислитися: чи потрібна їм така «ноша»? Тож дехто вважає, що в кращому випадку селян у такий спосіб «стимулюватимуть» активніше передавати землю в оренду фермерам і агрохолдингам, що даватиме змогу за рахунок орендної плати компенсувати суми, сплачені як МПЗ. У гіршому ж — і про це говорять не лише політики-популісти — власників паїв підштовхуватимуть до продажу своїх наділів. Економісти навіть підрахували, що такий «трюк» може збільшити земельний банк великих і середніх агровиробників щонайменше на один міль-йон гектарів.

_{Хто платитиме новий податок — власник паю чи його орендар?}

ЗА ПІДРАХУНКАМИ фахівців, потенційно нові правила нарахування МПЗ можуть стосуватися 45-48% сільських домогосподарств. Земельні наділи решти 52-55% — не більш як пів гектара. Також нововведення не стосуватиметься земельних ділянок (незалежно від площі), які станом на 1 січня 2022 року перебуватимуть у межах населених пунктів.

Поміж інших винятків — ділянки, що використовуються дачними (дачно-будівельними) та садівничими (городницькими) кооперативами, землі запасу, невитребувані земельні частки (паї), розпорядниками яких є органи місцевого самоврядування, крім наділів, що передаються в оренду, земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення.

На перший погляд, нововведення нічим не загрожує і власникам паїв, котрі самостійно не обробляють свої (зокрема й отримані у спадок) наділи, здаючи їх в оренду. Бо у цьому разі МПЗ лягає на плечі (кишені) орендарів.

«У разі передачі земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування мінімальне податкове зобов’язання визначається для орендарів, користувачів на інших умовах таких земельних ділянок у порядку, визначеному цим Кодексом» (пункт 3-й статті 38 Податкового кодексу).

Однак тут маємо кілька «але». По-перше, частина великих та середніх агропідприємств у розрахунку на один гектар землі сплачує більше податків (податок на прибуток підприємств, ПДФО та військовий збір, єдиний податок, земельний податок за земельні ділянки, зараховані до сільськогосподарських угідь, рентну плату за спеціальне використання води), ніж умовні 1500 гривень МПЗ. Тобто їм «не загрожують» жодні додаткові платежі за користування орендованими ділянками. Отже, держава не одержить додаткових коштів, на які розраховує.

По-друге, ті господарства, на загальному рівні оподаткування яких нарахування мінімального податкового зобов’язання таки позначиться, можуть «автоматично» зменшувати на суму своїх додаткових витрат розмір орендної плати. Звісно, за законом цього робити не можна. Але ж ми прекрасно знаємо, що більшість власників паїв (особливо у «глибинці») у відносинах із впливовими орендарями фактично безправні й на розмір орендної плати майже не впливають: що вирішив «хазяїн» (власник агропідприємства), на те й погоджуються.

І найголовніше: застосувати відповідну норму цієї статті можна лише за умови офіційного оформлення відносин між орендарем та орендодавцем (власник земельної ділянки). Якщо ж ви просто домовились із сусідом, що він за певну плату оброблятиме ваш пай, то податкове повідомлення про нарахування МПЗ прийде вам. А от чи домовитеся ви з орендарем про компенсацію цієї суми?.. Не факт!

Що ж чекає на решту селянських домогосподарств? Відповідно до запропонованих змін щороку за кожен гектар додаткової (понад 50 соток) площі родинам доведеться сплачувати мінімальний податок у розмірі 5% від оціночної вартості землі. За попередніми підрахунками, йдеться про 1400-1500 гривень.

Але не забуваймо, що мова про, так би мовити, «середню температуру по палаті». МПЗ для власників бідних земель (приміром, на заході чи на півдні країни) може бути меншим, а ось тим, хто господарює на масних чорноземах, імовірно, доведеться платити і по 1800-2000 гривень (і навіть більше) за гектар.

_{Як мінімізувати фінансовий удар}

ТА Є при цьому і хороша (відносно) новина: два роки мінімальне податкове зобов’язання нараховуватимуть за ставкою 4, а не 5% оціночної вартості землі. Приблизно 1200-1300 замість 1400-1500 гривень за гектар.

Також добра новина для всіх платників земельного податку: його враховуватимуть при сплаті МПЗ. Тобто для того, хто сплатив податок на землю (нині це 150 — 300 гривень за гектар на рік), мінімальне податкове зобов’язання буде меншим (1500 — 150 = 1350 гривень).

Утім, мільйони наших співвітчизників зараз мріють, що документ у такому вигляді не набере чинності. Дехто ще вірить, що Президент може відразу не підписати документ, повернувши його на доопрацювання парламенту. Приводом для такого рішення Глави держави може стати, зокрема, й дуже негативна реакція суспільства на податкові новації у сфері землекористування. Хоча у варіант повернення закону на доопрацювання мало хто з експертів вірить, оскільки від цих податкових змін залежить виконання низки статей бюджету-2022.

Якими можуть бути рецепти «пом’якшення» в разі підписання й набрання податковими змінами чинності? Перше, що спадає на думку (але це стосується передовсім не працевлаштованих офіційно селян): скористатися позитивним положенням законопроєкту №5600, згідно з яким право на реєстрацію селянського фермерського господарства матимуть особи, котрі мають у власності чи користуються більш ніж пів гектарами землі (а не двома гектарами, як передбачено чинним законодавством).

Поміж плюсів цього кроку те, що таке домогосподарство може розраховувати на преференції і допомогу в межах державних програм підтримки фермерства. Також сплачені ним як суб’єктом господарювання податки і збори братимуть до уваги при нарахуванні МПЗ. Дрібні фермери, як відомо, працюють на спрощеній системі оподаткування. У 2022-2024 роках вони сплачуватимуть лише 2% від грошової оцінки їхніх наділів, площа яких перевищує 0,5 га, а потім — 2,5%. Якщо ж такої грошової оцінки нема (це стосується всіх платників), то МПЗ визначатимуть, враховуючи середню оцінку вартості землі сільськогосподарського призначення у регіоні, де вона розташована.

Говорячи про можливі вигоди від реєстрації фермерських господарств, не забуваймо і про таке: сплачуючи ЄСВ, людина у майбутньому може розраховувати на пенсійні виплати від держави. В якому розмірі (зважаючи на проблеми, які переживає зараз наша пенсійна система), то вже інша річ. Але бодай щось. Надто коли фермер — людина, котрій нині за 40.