• Народжені Україною

Цей геніальний Даль,

_{Козак Луганський}

Володимир БУРБАН.

22 листопада виповнилося 220 років од дня народження Володимира Івановича Даля — видатного лексикографа, етнографа й письменника, автора фундаментального «Толкового словаря живого великорусского языка», творів на українські теми, збирача матеріалів до словника української мови.

МАЙЖЕ 20 років його життя пов’язані з Україною. Народився у селищі Луганський Завод (нині місто Луганськ), у степовому краї, де ще відлунювала слава козацьких подвигів, непогамовної вольниці Великого Лугу. З любові до своєї малої батьківщини навіть псевдонім обрав — Козак Луганський. Добре знав українську мову, зібрав близько восьми тисяч слів до українського словника, так і не виданого досі. Під псевдонімом Козак Луганський видав низку творів на українські теми. Його повісті «Савелій Граб», «Небуване в тому, що було...», оповідання «Ваша воля, ваша доля», «Світлий празник», «Упир» зобразили український побут, колоритні народні характери. Написав казку «Відьма», матеріали до якої передав йому Г. Квітка-Основ’яненко. Натомість першим переклав російською славнозвісне оповідання українського побратима «Салдацький патрет». Мав дружні взаємини з відомими українцями — Є. Гребінкою, М. Максимовичем, І. Срезневським та багатьма іншими.

Особлива сторінка його біографії — знайомство й тривалі стосунки з Т. Г. Шевченком. Уперше Тарас Григорович зустрівся з Далем у Петербурзі. Пізніше в листі до М. Лазаревського писав: «Як побачитеся з В. І. Далем, то, поклонившись йому од мене, попросіть його, щоб він ублагав В. Перовського (оренбурзького генерал-губернатора. — В. Б.), щоб той визволив мене хоч із казарм (сиріч випросив мені позволєніє рисовать)». Повернувшись із заслання, поет зустрівся з Далем у Нижньому Новгороді, подарував йому автограф вірша «Рано-вранці новобранці», був зачарований грою на піаніно дочки Даля, про що зробив запис у щоденнику: «Он принял меня весьма радушно, расспрашивал о своих оренбургских знакомых, в заключение просил заходить к нему запросто, как к старому приятелю». Тарас Григорович вважав Даля дещо «суховатым, но умным человеком».

Маючи характер комунікабельний, Даль зустрічався і спілкувався з людьми різного чину. Після закінчення Дерптського (Тартуського) університету й здобуття медичної освіти служив на Балтійському й Чорноморському флотах, брав участь у російсько-турецькій і балканській війнах, засвідчив надзвичайну лікарську майстерність (М. Пирогов називав його «ловким оператором»). Бачимо його ліквідатором епідемій чуми й холери. Залишив учені праці в галузі медицини, захоплювався гомеопатією, написав підручники з біології й зоології.

Перу В. Даля належать 145 повістей і оповідань, окремі з яких читаються з непідробним інтересом і сьогодні.

Перебував на високих чиновницьких посадах у різних кінцях Російської імперії. Здобув чин штатського генерала.

Однак визначальний вектор його життя і діяльності — лексикографія: «збиранням слів» почав займатися з 18 років. Любов до слова прищепили йому батько, богослов і лінгвіст, виходець із Данії, та мати, яка вільно володіла п’ятьма мовами. Під час своїх постійних мандрів Володимир Іванович возив із собою величезні тюки й валізи із записами слів, прислів’їв, приказок, загадок, скоромовок.

Плодом багаторічних трудів став знаменитий «Тлумачний словник живої великоруської мови» — грандіозне зібрання народної мудрості, своєрідний духовний паспорт нації. У чотиритомному фоліанті зібрано майже 200 тисяч слів! Навіть на смертному одрі Даль звертався до доньки: «Запиши ще одне слівце...». До роботи над лексиконом Даля спонукав О. С. Пушкін, який давав поради, «ділився словом». Даль, як сердечний друг і досвідчений лікар, сидів біля ліжка смертельно пораненого поета, намагаючись полегшити його страждання.

Слово — мовний знак культури. Над словником Даля розкошуєш ароматом суто народних слів і словечок, надзвичайно точними й соковитими коментарями. Сам автор про свій словник казав: «Это не есть труд ученый и строго выдержанный, это только сбор запасов из живого языка». До речі, Володимир Іванович зафіксував безліч українських слів, запозичених різними російськими говірками, аж до архангельської: добродій, міхоноша, дядина, капость, жменя, очіпок, моторний, рушник, цибуля, торба та інші.

До речі, в Даля я знайшов значення слова «путін» (не при хаті згадуючи): «ломотная боль в пояснице (lumbago?), от которой заговаривают, кладя поперек порога и присекая кремнем». Нинішній Путін-«біль» узявся захищати російськомовних по всіх городах і весях замість того, щоб подбати про стан російської мови у своїй країні, де панує моральний терор і політичний «беспредел». Хоча прориваються і тверезі голоси. Російська письменниця Людмила Улицька, чиї твори перекладені 25 мовами народів світу, заявила: «Моя країна хвора на агресивне невігластво, націоналізм й імперську манію величі. Мені соромно за мій невігласький і некомпетентний уряд, за керівних політиків — прибічників насилля і віроломства, які пнуться у супермени. Мені соромно за всіх нас, за наш народ, котрий розгубив моральні орієнтири».

Можна уявити, як Володимир Іванович Даль, людина демократична й високодуховна, сприйняв би нинішню «мерзопакостную» російську дійсність.