• З літопису наших днів           

Як живеш, громадо?

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Фото автора.

Харківська область.

«Автотраси», що ведуть до громади.

Сироварня у Куньївській ОТГ.

Куньївська об’єднана територіальна громада народжувалася в муках. Сім кіл пекла довелося пройти ініціаторам її створення, аби домогтися свого. Минув майже рік життя нової ОТГ. Чи не шкодують про затрачені зусилля мешканці сіл, що увійшли до неї?

_{Не завдяки, а всупереч}

ДЕПУТАТ Куньївської сільради і педагог Людмила Олександрівна Малахова була затятим прихильником створення сільської ОТГ, а не плану, складеного у верхах, що передбачав приєднання до Ізюма. «Це дотаційне місто обласного підпорядкування, воно ніяк села не стосується, у його жителів інші пріоритети, інші проблеми», — стверджує вона.

За нинішньої системи виборів у громаді від Бугаївки, Липчанівки і Чистоводівки якщо й було б по одному депутату, то добре. Більшість складалася б із представників Ізюма. Вгадайте з одного разу, які питання вони вирішували б охочіше… Вже тоді там, у місті, точилися розмови про те, що сільські школи потрібно закривати. А відомо: є школа — живе й село. Це була одна з причин для створення окремої громади.

Найбільше ж не влаштовувала селян система розподілу бюджетних коштів, яка існувала на той час. От, скажімо, Бугаївка, маючи міцне господарство, даючи роботу кільком сотням людей, сплачує податки: половину того, що весь колишній Ізюмський район укупі; великі надходження до бюджету і від Липчанівки. А з 10 мільйонів податків у Бугаївку поверталося тисяч зі сто. Натомість села, що відраховували, приміром, сто тисяч у бюджет, отримували на ремонти шкіл, клубів по кілька мільйонів. І це не фантазія, а конкретні факти. Нова система, коли кошти мали піти в громади, й ті, хто працював, платив податки, має і жити краще, дуже радувала селян.

_{Якби раніше}

І ГОЛОВА Куньївської сільради Нерсес Нерсисян, і депутатка Людмила Малахова переконані: якби громада утворилася раніше, не було б тих проблем, які їм доводиться нині розв’язувати. «Села, що об’єдналися задовго до нас, а особливо ті, які брали участь у пілотному проєкті, мали супровід — не лише юридичний, а й матеріальний, — роз’яснює Людмила Олександрівна. — А нам довелося «випливати» самим. Район нам не передав нічого. Якщо тим громадам, котрі утворилися довкола райцентрів, адміністративні органи дістались у спадок від РДА чи міст, то в Куньївській ОТГ довелося створювати їх самим. А це гроші на облаштування та час на навчання кадрів».

— Чи не шкодуємо ми, що не разом з Ізюмом? — перепитує Людмила Малахова. — Та боронь Боже! Тепер ділимо гроші самі. Мали залишки з минулого року. Подивилися, що заробило Куньє, що Бугаївка, а що Липчанівка, — так і поділили по справедливості. На сесіях, звісно, буває, сперечаємося. Але доходимо згоди. А не так, як в Ізюмі, де депутати вдаються до рукоприкладства.

Пан Нерсисян загинає пальці: ремонтують дах бібліотеки, амбулаторію сімейного лікаря, де тобі не тільки крапельницю поставлять, а й полікують зуби, перевірять серце, зроблять аналізи. І всі ці здобутки — за 10 місяців. У власності громади тепер і стогектарний ставок у Чистоводівці, за який орендарі колись платили копійки, а тепер там і люди відпочиватимуть, і рибу розводитимуть задля спільної користі.

— Громада хоча й не велика, зате фінансово спроможна, — стверджує Н. Нерсисян. — Ми не закрили жодної школи.

_{Ой, дороги}

НЕ МЕНШЕ пальців загинає сільський голова, коли перелічує негаразди, які гальмують розвиток ОТГ. Деякі пов’язані із землею, завдяки якій, відомо, наповнюється бюджет. Ті, що громаді вирішити під силу, залагоджуються. Наприклад, нікому не відмовили в отриманні 2 га для ведення особистого селянського господарства. А от стосовно підвищення плати за користування вгіддями, то тут проблема. Хтось перераховує до бюджету 12 відсотків, а інший усього три, бо колись уклав угоду з РДА на оренду землі на 50 років і на листи-звернення сільради не реагує. Ніяким судом тут не вирішиш питання. Отож, на думку голови, потрібно законом підвищити відсоток податку за громадські вгіддя.

Однак найголовніше діло — автошляхи. «Дорога від шикарної донецької траси, тобто від села Закомельське й до Бугаївки, — просто жах, — показує рукою в бік величезних вибоїн директор Бугаївського ліцею депутат Ізюмської райради Ніна Веприцька. — На деяких ділянках дороги як такої нема». Потужні вантажівки газівників, які добувають тут блакитне паливо, сяк-так долають ці відрізки, добиваючи їх, а шкільним автобусам робити це надзвичайно важко. З цієї причини рейсовий автобус тут проїздить лише двічі на тиждень.

Для Ніни Веприцької початок кожного навчального року пов’язаний зі страхом, що відповідні органи заборонять підвозити з довколишніх сіл дітей до їхнього опорного ліцею. А це близько пів сотні школярів. Ніна Іллівна показує прірву листів, які вона, як директор і депутат, уже багато років надсилає до Ізюмського автодору, місцевих органів, уряду, ДП «Дороги Харківщини», у якого перебувають на балансі ці автошляхи, а отже, громада не має права їх ремонтувати, навіть якби в неї були гроші… Однак у відповідь одержує самі відписки.

А може, треба встелити ними дороги, по яких возять дітей?.. У такому разі траса, як на мене, стала б не гіршою, аніж ті, що прокладаються за програмою «Велике будівництво».