Архів
П’ятниця,
26 листопада 2021 року

№ 87 (19935)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:КриницяНаша пошта
  Версія для друку          На головну
  • Село у нашій Україні

Неймовірна Маломиколаївка

Микола ЯСЕНЬ.

Дніпропетровська область.

Це невелике село. Тут нараховується менше двох із половиною сотень жителів. Зате при в’їзді до нього вас зустрічає напис «Неймовірне село України». Таке незвичайне звання, поки що перше і єдине у Дніпропетровській області, Маломиколаївка здобула у Всеукраїнському конкурсі. Поруч є Миколаївка «велика», яка налічує ледь не чотири тисячі мешканців. Тут і центр Миколаївської громади, а Маломиколаївка тільки один із трьох її старостинських округів. Як же так сталося, що «просто» миколаївцям марно тягатися славою із маломиколаївцями?

У 50-Х роках минулого століття ці села тодішнього Петропавлівського району разом із Павло-градським опинилися в епіцентрі Західного Донбасу. Саме тут розвідали 40 надпотужних пластів високоякісного вугілля. На колишніх колгоспних землях збудували 10 шахт, які ще донедавна працювали досить успішно.

Та ось одна за одною шахти почали закриватися. Більшість чоловіків довколишніх сіл, серед яких і маломиколаївці, втратили роботу. Вчорашнім гірникам довелося повернутися на присадибні ділянки, до домашнього господарства. Завдяки праці у власному дворі кожен зможе прогодувати і себе, і сім’ю, звести кінці з кінцями. Але навряд чи така роздрібненість допомогла б вижити самому селу. Що може зберегти громаду Маломиколаївки, утримати тут молодь?

— Треба, щоб село було з гарними дорогами, магазинами, медпунктом, школою хоч би для молодших класів, дитсадком. Клуб не завадить, спортивні майданчики, — пояснює голова Миколаївської ОТГ Віктор Одоєвцев. — Тільки як усе це втілити в життя?

Думали-гадали маломиколаївці, а потім згадали, що колись у їхньому селі вирощували найбільші і найсмачніші гарбузи. За ними їхали сюди з усього Придніпровського краю.

Звісно, гарбузи вирощують по всій Україні. Нещодавно наша газета розповідала про «гарбузове село» Янжулівка Семенівської ОТГ на Чернігівщині. Але Маломиколаївка унікальна тим, що тут культивують власний сорт, який називають просто — їстівний. Що ж це за місцеве диво таке?

— Із наших гарбузів можна виготовляти цукати, рівних яким важко знайти, — пояснює староста тутешнього старостинського округу Світлана Гарнадко. — Вони йдуть поза конкуренцією на всіх ринках — харчових, кулінарних, кондитерських.

Як відомо, цукати — це дрібно порізані шматочки фруктів, овочів, ягід, зварені у цукровому сиропі, а потім висушені. Цукати вживають у «чистому» вигляді, а також використовують як начинку чи наповнювачі для всіх видів тіста.

Отакі ось гарбузові цукати і взялися виготовляти у селі. Знайшли благодійників серед зарубіжних меценатів, які розщедрилися на 100 000 гривень. Громада доклала своїх коштів у рази більше, ось і вистачило на необхідне обладнання — електричні та механічні овочерізки, блендери, сушарки — включно з матеріалами для пакування готової продукції за європейськими зразками. Для старту і розгону, за словами Вадима Рудика, менеджера компанії Enza Zaden, котра і стала компаньйоном селян, цього було достатньо. Хоча невдовзі у Маломиколаївці зрозуміли: варто розширюватися, аби у перспективі мати власне підприємство.

До цього спонукають сьгоднішні реалії: гарбузи вродили щедро на всіх присадибних ділянках (майже на трьох гектарах). Ще на двох гектарах їх виростив місцевий фермер. А сушарок лише три, щодня переробляти на них вдається не більш як 30 кілограмів. Уявіть, як це мало, коли один гарбуз завважки 5-7 чи й 10 кілограмів! Селяни підібрали придатне для цього приміщення, котре останніми роками «гуляло», і заходилися його відбудовувати. Як того вимагає технологія, підвели проточну воду, змонтували каналізацію, облаштували витяжки і прилади автоматики.

— Наше обладнання не простоюватиме і в інші пори року, — веде далі староста округу Світлана Гарнадко. — Ще раніше ми насушили два центнери цукатів із плодів інших фруктів та овочів: слив, груш, динь і моркви. Сушили також кріп, петрушку і навіть зелені чаї.

Можливості і приховані резерви виявилися чималими. Маломиколаївська громада відкрила для себе невичерпні гарантії спільного, одноосібного та сімейного бізнесу з робочими місцями. Люди не розгубилися у вирі потворних і безглуздих перипетій нинішніх реалій, а демонструють власну витримку й мудрість, аби зберегти себе на рідній землі. Ось чому Маломиколаївка — село справді неймовірне.

Вітчизняне селянство здатне прогодувати і свій народ, і зарубіжний вітамінною продукцією на всі смаки та дієтичними наїдками з неї. Все це можливості для найрізноманітнішого прибуткового аграрно-переробного бізнесу. Біда справді вчить, як на світі жить: сутужні обставини змусили мешканців Маломиколаївки не продавати стрімголов своїх земельних паїв панам-латифундистам, а самостійно працювати на них задля власного благополуччя.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Ціну знизили, а газу не дали
Читати
Результати вибіркових перевірок
Читати
Надійшли гроші
Читати
Без доказів санкції безпідставні
Читати
Мало розпродали
Читати
Стверджують, що пік минув
Читати
Активізувалися старі схеми
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове