• Від Шамоні-1924 до Пекіна-2022

Дебют, що став тріумфом

Микола МОТОРНИЙ.

СЬОМІ зимові Олімпійські ігри відбулися в італійському місті Кортіна д’Ампеццо з 26 січня до 5 лютого 1956 року.

Одним із головних факторів, що вплинули на цей вибір МОК, стала наявність у цій місцині великої кількості спортивних споруд світового рівня. Ще на рубежі 20-30-х років тут проводилися ЧС з лижного та гірськолижного спорту. До початку Олімпіади-1956 в Кортіна-д’Ампеццо до спортивних об’єктів, що вже існували, був побудований стадіон із чотириярусними трибунами. Новий 80-метровий трамплін був визнаний одним із найкращих у світі. Підготовлена високогірна льодова доріжка давала змогу ковзанярам розвинути швидкість, недоступну в інших місцях. Інтереси глядачів максимально враховувалися під час будівництва олімпійських об’єктів: майже всі вони перебували в кроковій доступності один від одного.

Більшість витрат на організацію та проведення Олімпіади в Кортіна д’Ампеццо вперше за всю історію взяли на себе не держава, а спонсори. Також зимові Ігри-1956 стали першими, з яких велися прямі телевізійні трансляції. Стежити за баталіями олімпійців могли власники телеприймачів у 22 країнах.

На церемонії відкриття Олімпіади вперше серед учасників параду йшла збірна Радянського Союзу. На відкритті Ігор команда СРСР постала перед публікою в синіх вовняних напівпальто і пижикових шапках, чим справила незабутнє враження. Прапороносцем був ковзаняр Олег Гончаренко (на фото унизу). Він народився у Харкові та був першим радянським чемпіоном світу в класичному ковзанярському багатоборстві, чемпіоном Європи. У Кортіна-д’Ампеццо Гончаренко завоював дві перші українські зимові бронзові медалі на дистанціях 5000 і 10 000 метрів.

Після цього на стадіоні з’явився ковзаняр Гвідо Каролі з олімпійським смолоскипом у руках, який став автором головного курйозу за всю історію Олімпіад. Прямуючи до Чаші олімпійського вогню, спортсмен спіткнувся об товстий телевізійний кабель і впав! Погаслий унаслідок цього падіння смолоскип довелося запалювати просто на місці падіння. Тільки після цього Каролі добіг до чаші і запалив вогонь над стадіоном.

Олімпійську клятву вперше за історію Ігор вимовляла жінка — італійська гірськолижниця Джуліана Кеналь-Мінуццо, бронзова призерка Ігор-1952 в Осло.

За кількістю учасників сьомі зимові Олімпійські ігри перевершили усі попередні. У них взяли участь 924 спортсмени (серед них — 146 жінок) із 33 країн світу. Усього відбулося 245 змагань із п’яти видів спорту.

Перед збірною СРСР було поставлено дуже амбітне завдання — здобути загальнокомандну перемогу, яка була успішно виконана. Головна ставка робилася на лижників, ковзанярів і хокеїстів. У гірськолижному спорті, стрибках із трампліна і зимовому двоборстві боротися за високі позиції було вкрай складно. Фігурне катання та бобслей взагалі не були представлені в нашій збірній. Тоді ці види спорту робили в нашій країні перші боязкі кроки.

До збірної СРСР на зимових Олімпійських іграх 1956 року увійшли 55 спортсменів із 11 міст чотирьох республік. Дебют обернувся на справжній тріумф радянських спортсменів.

Команда СРСР з хокею, здобувши перемоги у всіх зустрічах, зокрема, над командами Канади — 2:0 і США — 4:0, впевнено посіла перше місце. «Непереможні» канадці поступилися також команді США — 1:4 і були змушені задовольнитися третім місцем. Лідер радянської збірної Всеволод Бобров (на фото угорі) був унікальним спортсменом. Він увійшов в історію як гравець, який однаково блискуче грав як у хокей, так і у футбол. Бобров був капітаном збірних СРСР із футболу на літній Олімпіаді-1952 та хокею на зимових Іграх-1956. В Кортіна д’Ампеццо розпочалася тріумфальна хода радянських хокеїстів, які понад 30 років не знали собі рівних на світовій арені.

Перше «золото» в лижній гонці на 10 км для Радянського Союзу виборола Любов Козирєва, причому друге і третє місця також розділили радянські лижниці. В естафеті радянська команда завоювала «срібло», а перемогли тоді фінські лижниці. Першими в історії призерами Олімпіад не зі скандинавських країн були також наші спортсмени — Павло Колчин в скарбничку збірної СРСР поклав аж три медалі (одне «золото» і дві «бронзи»).

У чоловічих лижних гонках боротьба була відносно рівною. По одній золотій медалі виграли норвежці, фіни, шведи і радянські спортсмени.

У підсумку збірна СРСР виграла загальнокомандну першість — 104 очки і 16 медалей (7-3-6), друге місце у Австрії — 66, 6 очок і 11 медалей (4-3-4), третя — Фінляндія — 57 очок і 7 медалей (3-3-1).

Чому ж до цього моменту радянські спортсмени були позбавлені можливості змагатися з найсильнішими атлетами світу? Виявляється, керівництво країни спочатку вважало Олімпійські ігри «буржуазною спадщиною минулого». Крім того, у багатьох країнах до СРСР ставилися дуже прохолодно і не хотіли бачити комуністів на своїх стадіонах.

Однак у перші повоєнні роки Радянський Союз змінив ставлення до спорту загалом і до Олімпіад зокрема. Насамперед підвищився рівень підготовки спортсменів, що й призвело до досягнення радянськими атлетами найвищих результатів на чемпіонатах Європи та світу.

До того ж після Другої світової війни відносини Радянського Союзу із західними країнами покращилися. 1951 року радянські керівники вищої ланки ухвалили рішення, що СРСР братиме участь в Олімпіадах. Того ж 1951-го було створено Олімпійський комітет країни, і Радянський Союз став повноправним членом олімпійської спільноти.

Церемонії закриття змагань передували показові виступи фігуристів, які стали олімпійськими чемпіонами і призерами Ігор. Потім на арену вийшли прапороносці країн-учасниць і група з шести італійських спортсменів, які винесли розгорнуте полотнище прапора МОК. Воно було передано на зберігання меру Кортіна д’Ампеццо. Після цього сьомі зимові Олімпійські ігри були оголошені закритими.