• Світ захоплень

Кожен виріб — неповторний

Віктор ЗЕЛЕНЮК.

Вінницька область.

Фото автора.

Цей талановитий самородок живе з дружиною Галиною у селі Мигалівці колишнього Барського району. Сюди, на малу батьківщину чоловіка, вони повернулися після 32 років роботи на Хмельниччині.

_{Коли день прожитий недаремно}

ПРИРОДНИЙ творчий дар закладений у ньому від народження. У шкільні роки малював на склі картини різнокольоровою тушшю, виготовляв із лінійок та косинців пластмасові браслети, займався чеканкою і випалюванням по дереву, а у зрілому віці почав працювати з мініатюрними будівельними матеріалами. Спонукав до цього збіг життєвих обставин. Із віком почали набридати болячки — вичухувався від однієї, як чіплялася інша. А потім приклало, як то кажуть, із розмаху: понад шість місяців не міг підвестися з ліжка.

— Два місяці чоловік пролежав в обласній лікарні, — розповідає Галина Василівна. — Майже без надії на одужання його виписали додому. Сильні болі не давали спокою. Я сама взялася за його лікування. За рецептами старих медичних книг робила мазі й таки поставила його на ноги…

Саме тоді Василю Кривому трапилась книга про технологію виготовлення виробів із сірників. Вирішив спробувати змайструвати хатинку. Попросив рідних принести усе необхідне для роботи. Вийшло не одразу: кілька днів ліпив усе докупи, аж поки не вдалося досягти схожості з оригіналом на фото. Результат надихнув працювати далі.

— Робота над кожною новою конструкцією із сірників давала стимул щодня відчувати потяг до життя, — розмірковує майстер. — За підтримки дружини намагався по-новому вчитися ходити і настирливо працювати з сірниками. Уже готові вироби щоразу нагадували — кожен день прожитий недаремно…

Відтоді пан Василь виготовив понад пів сотні мініатюрних будівель, точних копій реальних споруд та тих, що можна знайти лише на історичних світлинах. Фортеці, замки, церкви, цитаделі — зібравши все це докупи, вийшло б ціле старовинне місто.

_{Агроном із задатками архітектора}

ВАСИЛЬ Григорович Кривий — агроном за фахом, закінчив Білоцерківський сільгоспінститут. Керував великим господарством, яке обробляло п’ять тисяч гектарів ріллі й куди входило шість населених пунктів. З тужливою гіркотою згадує, як спершу довелося проводити реконструкцію трьох ферм, де всі роботи доярки виконували вручну. А як повернули жолоби на середину приміщення і встановили гноєтранспортери, то жінки не могли натішитися перемінами і називали голову колгоспу «своїм рятівником, на нашій грішній землі…».

— Я любив займатися будівництвом, бо нестримно тягнуло до чогось нового, до кращого. Мені вдалося з колективом побудувати ремонтну майстерню, контору, медамбулаторію, два магазини, три лазні, допомогти в проведенні реконструкції школи… А сьогодні «будую» свої церкви та палаци…

— Аби відтворити будівлю в мініатюрі, спочатку уважно вивчаю її та візуально «фотографую» з усіх боків. Далі займаюся розміткою і виготовляю каркас з картону — це найбільш трудомісткий процес. Потім декорую виріб сірниками та додаю інші елементи. Багато часу забирає і зняття пінцетом сірки, головне при цьому, щоб сірники були сухі. А для виготовлення церковних куполів, випарюю їх в гарячій воді, після чого вони стають придатними до згинання. Творча майстерня в мене у великій кімнаті хати, де вистачає і простору, і світла.

_{Без витримки ніяк}

ЙОГО захоплення, зізнається пан Василь, сімейному бюджету влітає «в копієчку». За свою самовіддану і відповідальну працю Василь Григорович заробив у держави аж 2471 гривню пенсії, а його дружина, яка багато років пропрацювала фельдшером, отримує 2200 гривень. Виручає чимале господарство: корова, свиня, кури, великий город. До речі, Галина Василівна, упоравшись із домашніми клопотами, долучається до чоловікового ремесла.

— У середньому на виготовлення однієї картини йде від 400 до 800 коробок сірників. І плюс до цього ще треба купити допоміжні матеріали — дерев’яні зубочистки, бамбукові шашличні палички та для розмішування кави, три види клею, прозорий лак, картон, різнокольорову самоклейку, ДВП, фотошпалери і шпалери під дерево… Я уже пристрілявся до знайомих продавців, які не дуже деруть за товари. А от із самими сірниками коїться щось незрозуміле. Ціна на них зростає, а кількість «солдатиків» у коробці різна. Ще недавно було 50 штук, а зараз трапляється і 38, і 40. Кому на це поскаржишся?

Сірникар роботи не продає, тільки дарує друзям і знайомим. Каже, що хотів би влаштувати виставку у Вінниці, а потім подумає і про продаж.

Василь Кривий може цілими днями віддаватись улюбленому заняттю, яке, до речі, потребує залізної витримки. У роботі майстра немає місця шаблонам чи трафаретам: кожен виріб неповторний. Тож ви не знайдете у нього двох однакових церков чи палаців. Василь Григорович хоче, щоб у нього з’явилися учні-послідовники. Тому прагне налагодити контакт із керівництвом місцевої школи щодо відкриття гуртка сірникобудування, а у бібліотеці Барської міської ради створити постійно діючу виставку своїх робіт.