• Проблема

Заморське не ліпше

Микола НЕЧИПОРЕНКО.

Дніпропетровська область.

Дніпропетровське облуправління Держпродспоживслужби закликало земляків не гаяти часу, а збирати волоські горіхи, адже ці дерева, високі й із розлогими кронами, ростуть по селах у більшості дворів. Мовляв, не треба надіятися на привізні як із близького, так і з далекого зарубіжжя, позаяк із «заморськими» можна втрапити в неприємну і навіть небезпечну халепу.

ЯКІ БУЛИ підстави у служби заявляти останнє? На жаль, очевидні, оскільки в Україну чомусь аж через Італію з Пакистану завезли чималу партію горіхів, назва яких — бетель. Це, власне, насіння з плодів пальми Арека, котре після споживання викликає стан ейфорії. У багатьох країнах Азії ці горіхи мають попит серед тих, хто не цурається наркотичного ефекту. І от, за даними Держпродспоживслужби, бетель, як простий їстівний горіх, потрапив і на ринки, і в торговельні мережі на Дніпропетровщині. Ми запитали у співробітників управління, як вони захищатимуть людей од небезпечної продукції. Пояснюють, що закликали підприємців, магазини та ринки негайно утилізувати партії цього імпортного «добра». Втім, мало віри, що ті й інші, взявши на реалізацію горіхи, отож витратившись на них, послухаються. Та їм аби якомога швидше відшкодувати власні затрати, полегшено зітхнути, що уникли гіршого розвитку подій, і забути про цю аферу.

Такі наші сумні реалії. Якщо хочете, то й страждання. Бо тільки останнім часом у Дніпрі та області на полиці крамниць потрапило надто багато зарубіжної продукції, яка так чи інакше шкідлива. Є системи швидкого оповіщення населення про подібні випадки, однак дієвості від них мало. Бо торговельні «агенти» і за вухом не ведуть, щоб одразу знищити небезпечні закордонні «делікатеси». Ось вам приклад: у всіляких харчових добавках, нині вельми популярних, які на ринки Дніпропетровської області експортуються з Фінляндії, а також в імпортних напівфабрикатах, що містять так звані стабілізуючі добавки французького виробництва (потрапили сюди з Італії), виявлено надмірну кількість оксиду етилену. Це дуже токсичний хімікат, який, проте, широко використовується в різних галузях. Зокрема, в останні десятиліття його у світі застосовують для захисту від забруднювачів і для знезараження харчових спецій, прянощів тощо. Тепер же обсяги використання хімікату в розвинених країнах різко скоротили. А нам, убогим, виходить, постачати його прий-нятно?..

Або є ще така харчова добавка — камедь ріжкового дерева. Зберігає смаки, а також запахи різних ароматизаторів у продуктах. Що добре, мабуть. Якби не одне «але»: не позбавлена вона шкідливих речовин. Із тієї ж таки Франції завозяться до нас пундики з камеддю, інші вироби з рисового несертифікованого борошна, яке мелють із генетично модифікованого білого зерна. Без належних гарантій постачається з Бельгії в наші крамниці м’ясо механічного обвалювання. Держ-продспоживслужба майже зі сльозами на очах просить операторів негайно вилучити його з торгових мереж, але це все одно що гучно волати в пустелі.

Ще випадок, який не пов’язаний із продуктами, та річ у тому, що дітям загрожує. Мова про іграшковий посуд, який із Китаю через Данію не обминає Дніпропетровщини. Але чи лише наш край? Адже замовляє і поширює наборами і вроздріб іграшкові миски, каструльки і тому подібне, котрі виділяють небезпечні речовини, приватний підприємець із міста Світловодськ на Кіровоградщині. Такі іграшки дітям не слід навіть показувати!

Отож створюється враження, що нам охоче збувають те, що їм не гоже (як і те ганчір’я на вагу, яке продається у секонд-хендах). Натомість, коли ми пропонуємо свою продукцію тим же, скажімо, європейцям, вони вернуть носи і насамперед докопуються, чи має вона гарантії безпечності, а за найменших застережень категорично відмовляються. Приміром, останні десять років наш мед у Європі не знає гідної конкуренції. Проте для постачання його на тамтешні ринки запроваджені обмеження і квоти. А чому, як гадаєте? Бо там вважають, що нема в нас контролю за пасічниками-приватниками, тому краще від гріха подалі!

А нині показовою несподівано стала ситуація з кавунами. Як повідомив фермер Валерій Федоренко з Херсонської області, з реалізацією, особливо за кордон, смугастих та білобоких виникли неабиякі проблеми. Експорт останніми роками зростав, мов за помахом чарівної палички. Позаторік було продано на зовнішні ринки 20 тисяч тонн, торік — 34 тисячі тонн, тобто у п’ять-шість разів більше, ніж раніше. Цієї ж осені, сказав Федоренко, якщо вдалося відправити зарубіжним споживачам 2 тисячі тонн, то й добре. З тих причин, що світом раптом почала ширитись інформація, що мало не 70% плодоовочевої продукції в Україні виробляють дрібні сільгосппідприємства, а їм, мовляв, вилами по воді писані обов’язкові для європейців агротехнології. Зловживають начебто наші землероби й обробкою біостимуляторами з метою прискорення достигання тих же кавунів, аби тільки встигнути з ними на торг у пікові періоди попиту. А сертифікують українські фермери свою продукцію буцімто за хабарі, отож документи «липові». Таким чином і за кордоном, і серед нашого люду сіються сумніви щодо продукції вітчизняних виробників — хіба не так? Хай ліпше, виходить, Україна вірить і довіряє Європі...