• Геополітика

Формати різні, суть одна

Михайло ГУБАШ.

Початок жовтня відзначився резонансною новиною: Михеїл Саакашвілі нарешті таки прибув до Грузії. Але був там затриманий і запроторений до буцегарні. Втім, жодної сенсації не сталось: і поїздка, і «пакування» третього президента цієї закавказької країни були ще раніше анонсовані відповідно і самим політиком, і чинною грузинською владою. То чому ж тоді такий ґвалт?

НАГАДАЄМО: Саакашвілі очолював Грузію у 2008-2013 роках. Після поразки на виборах 2013-го він виїхав із країни. Там проти нього порушено чотири карні справи, за двома з них 2018 року було винесено вироки. Політикові загрожує близько шести років ув’язнення. Крім того, проти нього відкрили ще одне кримінальне провадження — за незаконний перетин кордону.

У 2015 році опального експрезидента позбавили грузинського громадянства, і майже шість років він є громадянином України. За Порошенка Саакашвілі отримав український паспорт, дістав посаду очільника Одеської ОДА. Втім, закінчилося все скандалом і позбавленням останнього громадянства України, яке торік у травні Зеленський поновив і призначив Міхо на посаду голови Виконавчого комітету Національної ради реформ України.

Повернутися до Грузії, де опозиційну боротьбу з новою владою продовжує створена ним партія, Саакашвілі збирався кілька разів. Принаймні голосно про це заявляв. Проте насправді поїхав туди тільки тепер. Що саме змусило його це зробити? Тут серед аналітиків одностайності нема.

Хай там як, але сталося те, що й анонсувалося: Міхо опинився за ґратами, де розпочав голодовку, протестуючи проти політичного, як він стверджує, переслідування. При цьому чимало його прибічників сподівалися на ймовірне помилування Саакашвілі. Однак президентка Грузії Саломе Зурабішвілі на таку можливість відреагувала коротко і рішуче: «Моя відповідь проста і остаточна: ні і ніколи».

Висловилися щодо затримання Саакашвілі і в Україні. Так, Володимир Зеленський зробив заяву, що позаяк Міхо є громадянином України, то вона домагатиметься його повернення «додому».

У самій Грузії відбулися масові протести на затримання Саакашвілі з вимогою його звільнення. Та це нічого не змінило, і опальний лідер грузинської опозиції вдався до голодування.

Тим часом у Кремлі, скориставшись, як завше, сприятливою для себе ситуацією, вустами міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова запропонували повернутися до так званого формату регіональної співпраці 3+3 з участю Вірменії, Азербайджану, Грузії з одного боку, і Росії, Туреччини та Ірану — з іншого. Мовляв, усі «місцеві» проблеми вирішуватимемо самі, по-сусідськи, без залучення Європи та Америки, тобто НАТО.

Такий формат вітається не тільки Росією, а й Азербайджаном та Туреччиною разом з Іраном. Вірменія, вочевидь, зробить так, як скажуть у Москві. Грузія у протистоянні з РФ 2008-го втратила п’яту частину своєї території — Абхазію та Південну Осетію. Втім, чинне керівництво Грузії почало вагатися: чи не пристати на пропозицію про формат 3+3?

Результатом таких сумнівів став стрімкий візит до закавказької країни очільника оборонного відомства США Ллойда Остіна. Він привів до тями грузинських товаришів, розвіявши всі їхні сумніви і підписавши меморандум про військово-технічне співробітництво. А ще запевнив, що двері НАТО для Грузії відчинені.

Відтак 19 жовтня відправився до України, якій також пообіцяв членство в Північноатлантичному альянсі. А ще нагадав Росії, що вона мало того, що розпочала війну з Україною і не хоче її завершувати, а ще й намагається заборонити нам вступати до НАТО.

Реакція Кремля не забарилась — там заявили, що в разі приєднання України до альянсу Росія вживатиме всіх необхідних для гарантування своєї безпеки заходів. У перекладі з дипломатичної мови це означає застосування воєнної сили.

Після України Остін 20 жовтня відвідав Румунію, а звідти рушив до Брюсселя, де 21 жовтня взяв участь у роботі Північноатлантичної ради на рівні міністрів оборони.

Там за підсумками першого дня роботи генсекретар НАТО Єнс Столтенберг заявив: «Ми збільшили власну присутність у Чорному морі, оскільки регіон має стратегічну важливість для Альянсу. Три країни — члени НАТО є прибережними державами — Туреччина, Румунія і Болгарія. Ми маємо тут двох дуже близьких партнерів — Грузію й Україну».

Таким чином, запропонований Москвою формат 3+3 завдяки терміновим зусиллям Вашингтона зазнав фіаско. Тепер на світовій політичній шахівниці очікують на хід від Росії.

Ну а до чого тут Саакашвілі? От і думай тепер, чи його теперішній вояж до Грузії і подальші події — це звичайний збіг обставин, чи Америці знадобився слушний привід, аби, порушивши червневі нібито угоди Байдена з Путіним, перекрити Росії шлях до цілковитого панування у Чорноморському регіоні.

У будь-якому разі ситуація у світі складається не дуже оптимістична. Днями Генсекретар ООН Антоніу Гутерріш заявив, що гонка озброєнь повертається. Окрім цього, за його словами, ядерна загроза для світу сьогодні перебуває на найвищому рівні за останніх майже 40 років. Тут, як мовиться, без коментарів.