Не буде другого Дніпра

Микола НЕЧИПОРЕНКО.

Дніпропетровська область.

Фото з відкритих джерел.

Із самого верхів’я, від Києва і нижче, цього літа Славутич зацвів гидкою зеленню як ніколи. А скільки риби пропало і спливло голічерева — також не бачений раніше жах. Починаючи від Кременчука й аж до греблі Дніпрогесу береги були переповнені. За даними дніпропетровського управління Держрибагентства, минулого літа в акваторії річки в межах лиш цієї області загинуло не менш як 40 тисяч особин.

ЗАФІКСОВАНО також чимало випадків масового замору риби і в інших водоймах Дніпропетровщини. В облуправлінні Держрибагентства пояснюють, що, мовляв, винне насамперед глобальне потепління, через яке відбувається бурхливий розвій синьо-зелених водоростей, що спричиняють критичний брак кисню у воді. Врахуйте й страшенне забруднення всілякими нечистотами та шкідливими речовинами донних осадів, котрі за умов перегріву окислюються і гниють, теж поглинаючи багато життєдайного газу. І тут, даруйте, нічого не вдієш, кажуть нам.

Проте жителі області іншої думки. Це все, вважають вони, трагічні наслідки того, що ми накоїли і продовжуємо коїти з Дніпром і всіма ще вцілілими малими, середніми та й великими річками регіону. З народом солідарний і місцевий Інститут проблем природокористування та екології, який провів круглий стіл, присвячений стану головної річки України. Прогноз учених категоричний: якщо якомога швидше не почати в глобальних масштабах рятувати Дніпро, то він «протягне ще не більше ніж сорок років».

А первинною причиною буйного «цвіту» згубної зелені, стверджують учені, стала зарегульованість Дніпра каскадом гідроелектростанцій. Це перетворило його на ланцюг озер, які збільшили площу водної поверхні, тож за високих температур інтенсивніше відбувається випаровування. Також уповільнилася швидкість течії, що істотно знизило здатність річки самоочищатись. Є ще один наслідок рукотворних гаток на Дніпрі — замулення. Сьогодні річковий мул становить майже 20 відсотків(!) усього обсягу його «повноводності».

Щодо шкоди, якої завдали водосховища-моря, сказано вже більше, ніж у Дніпрі води стекло. Лунали, ясна річ, заклики «неодмінно розгородити Славутич». Науковці вимушені констатувати, що ці «дискусії» були і залишаються нереальними і нездійсненними. Бодай із трьох причин. Перша: знести греблі — значить зупинити промислово-виробничий потенціал України, ще й функціонування всіх каналізаційних мереж. Друга причина — в найближчі навіть не роки, а десятиліття нам не знайти таких величезних грошей, щоб повернути Славутич у «догреблівський», якщо можна висловитися, стан. А третя причина дещо несподівана, бо існує й протилежна думка: каскад гребель необхідно зберегти, інакше не уникнути в майбутньому безводдя та посух.

То що ж робити? Інститут природокористування та екології вважає, що насправді найбільша катастрофа, від якої потерпає нині головна річка і якій ми маємо та спроможні зарадити, — забруднення промисловими і побутовими стоками. Останні п’ять літ щороку у води славного Борисфена їх виливають понад 6 мільярдів кубометрів. У межах тільки одного такого міста, як Дніпро, Рахункова палата зафіксувала аж 161 злісний забруднювач. Уже притчею во язиціх стала жахлива концентрація у річкових водах «усієї таблиці Менделєєва». Часто можна почути твердження, буцімто зі згортанням виробництва зменшуються й обсяги викидів. Екологи ж із цією версією чимдалі менше погоджуються. Змінюються технології у багатьох галузях промисловості, а новітні матеріали зазвичай набагато шкідливіші від застосовуваних раніше. Тим часом бізнес не переймається розбудовою очисних потужностей.

Змінився й характер стоків з об’єктів комунальної сфери. Про що мова? Ми нині масово користуємося всілякими хімічними мийними засобами. Це великою мірою фосфати, які змиваються у сам Дніпро, а ще більше у його притоки, і є «харчами» для всіх без винятку водоростей. Не повірите, але від одного грама фосфатів приростає близько 10 кілограмів синьо-зеленої «цвілі».

Катастрофа Славутича насувається й через те, що приток у його басейні меншає. Як свідчить відомий в області професор-еколог Григорій Шматков, на Дніпропетровщині в середині минулого століття нараховувалося понад 700 «сестер» і «братів» Дніпра. Нині ж їх менш як півтори сотні. Отож води з підземних джерел, а також дощової і талої в Дніпро потрапляє тепер у понад чотири рази менше, ніж іще якихось 70-80 років тому. А свіжі потоки ой як потрібні для самоочищення великої ріки, зне­шкодження у ній тих же синьо-зелених водоростей, бо відіграють у цьому набагато більшу роль, ніж, скажімо, травоїдні риби. Втім, найбільші тут дніпрові притоки Оріль, Інгулець та Самара потихеньку конають. Скажемо більше — їх злочинно знищують.

Так от, як ви вже зрозуміли, біологи, екологи та природолюби приймають за реальні для порятунку Дніпра два напрями. Перший — це радикально згортати забруднення Славутича, передусім фосфатами. Теперішній уряд ухвалив постанову щодо обмеження їх використання. Але чи цього достатньо? Навряд. Особливо коли враховувати, що губителів природи і природоохоронні, і правові органи сьогодні навіть не помічають. Та й загалом не вельми переймаються оздоровленням акваторії і басейну Дніпра. А заборонити фосфати у мийних засобах обіцяють тільки з 2024 року. Для порівняння: Німеччина це зробила ще 1986 року, Австрія — 1995-го.

Також обіцяють — аграрії, увага! — зменшувати використання отрутохімікатів для захисту рослин і розпочати їх «безвідходне» застосування. Саме цими днями Держекоінспекція проводить перевірки сільгосппідприємств. Тому не можемо не зауважити: вчені-екологи і гідробіологи наголошують, що рано чи пізно сільгоспвиробникам доведеться переходити виключно на органіку. Або, як додає директор Інституту водних проблем і меліорації Михайло Ромащенко, на технології точного землеробства, яке активно впроваджується у розвинених країнах. Інших варіантів, а точніше, шансів уберегти водні ресурси України нема.

І нарешті другий, він же останній, напрям, котрий уже сьогодні є змога приводити в дію, причому повсюдно, — це не забруднювати тих малих і середніх річок, які ще вціліли, чистити та відроджувати їх. І робити це на ділі, а не на словах. Бо затіяли в області грандіозну епопею під назвою «Відновлення гідрологічного режиму та санітарного стану річки Чаплинки», яка, до речі, впадає в Оріль. І що ви думаєте? «Сільські вісті» вже не раз розповідали, як «чистять» колись найчистішу річку Європи, добуваючи з неї пісок, зокрема для «Великого будівництва». А тепер узялись і за Чаплинку. Як написав нам депутат тамтешньої громади Григорій Давиденко, «талі й дощові води у русло нізащо не потраплять, оскільки на протяжності майже кілометр з’явилися новоутворені берегові загати — і далі буде!»

Між іншим, сім років тому, у вересні 2014-го, Україна взяла на себе зобов’язання «впроваджувати законодавство Європейського Союзу в галузі відновлення довкілля». І найбільше так званих директив та регламентів стосуються суто водного сектору. Щоб виконати всі, час у нас нібито ще є — до 2024 року. Та враховуючи, що досі практично нічого не зроблено, надіятися на втілення обіцяного не доводиться. А це ж насправді не стільки Європі потрібно, скільки Україні.

P.S. Коли матеріал готувався до друку, стало відомо, що на Дніпропетровщині загинуло озеро Новоклочковське. У водоймі пропала вся живність, навіть пташки помирали, напившись води з неї. Ще вчора чисте озеро сьогодні тхне каналізаційними стоками. На думку експерта з екологічної безпеки Максима Сороки, в ньому утворився «дуже стійкий колоїд, котрий відразу поглинув увесь кисень». Озеро загинуло назавжди!