Вербиченька

Cторінку підготувала
Устина ГРЕЧАНЮК.

• А що думаєте ви?

Не зуміла, не змогла

Під таким заголовком у минулій «Вербиченьці» був надрукований лист Олени М. із Хмельниччини. Не склалося у неї сімейне життя, і «допомогла» цьому свекруха… Багатьох ця сповідь зачепила за живе. Друкуємо кілька відгуків.

А я все змінила

ОЛЕНО, ви зачепили за живе. «Не зуміла, не змогла», — пишете з гіркотою. Караєтесь, що свого часу не підлаштувалися під обставини в прагненні зберегти сім’ю? Яким чином — догоджаючи самовдоволеній свекрусі, для якої завжди були гіршою від Попелюшки? Чи, може, закриваючи очі на походеньки свого «благоневірного»? Та геть таке підлаштовування! Не варте воно ні вашої молодості, ні змарнованих років.

Я так пишу, бо, як то кажуть, «в темі». Заміж вискочила рано, також із любові, а моя мама благала, щоб хоч закінчила інститут. Та хто її слухав! Жили ми спершу добре, в родині чоловіка. Коли народився синок, моїм життям почала порядкувати свекруха. І я підлаштовувалась. Хотілося ж мати сім’ю, я тебе розумію. До того ж у мене був гарний приклад власних батьків: братову дружину, невістку, за дитину прийняли. Але бачила, що чоловік віддаляється, після роботи наче машиною займається, а сам унадився в амбулаторію, до медсестрички Оксани. З’ясувалося, добра мама про те знала…

Взяла я свого хлопчика і, в чому була, — до батьків! Свекор, спасибі, підтримав, всипав своєму синочку по перше число. Але наш шлюб це не врятувало. Як у мене все склалося? Гарно! Я поновилася у вишу і закінчила навчання. Було важко, але батьки допомогли. Працюю технологом у приватній сироварні. Нещодавно влаштувався до нас приємний чоловік, неодружений, між нами промайнула іскра… Головне, я ні за чим не шкодую, бо колишня моя любов за три роки вже на скількох лише чужих подушках не спала! Як стелиться, так і спиться — люди правду кажуть.

Зоя Ш.

Хмельницька область.

Узяти б у спільники свекруху

ІЩЕ до весілля знала, що мама мого Віктора не в захваті від майбутньої невістки: багатого посагу не принесе, самій іще допомога потрібна. Але моя мама, проводжаючи мене «в заміжжя», дала мудру настанову: «Доню, подружися зі свекрухою, хіба вже за те, що вона виростила тобі чоловіка». Ці слова я згадувала не раз.

На весілля нам надарували грошей, стало б на поїздку за кордон. Сіли радитися, куди і коли вирушати. І тут я беру гроші і кажу: «Віро Станіславівно, ми ще встигнемо наїздитися, а вам треба підлікуватися. Ми вирішили купити вам путівку у Трускавець. Водички поп’єте, а ми тут впораємось». Для чоловіка це був шок, що вже казати про свекруху. Вона поїхала, ми тим часом ремонт зробили на свій смак, думали, після приїзду почуємо від неї нарікання. Проте життя наше пішло на диво спокійно. І коли траплялися між мною і чоловіком непорозуміння, свекруха брала мою сторону. Будувати стосунки — то велика праця! Ви кажете, Олено, що вас в новій родині не любили, не поважали. Щоб так тривало роками, потрібні вагомі причини. Може, й вам варто було робити якісь кроки, звісно, щоб не вимагати чи випрошувати любов, а більше й самій віддавати…

Катерина ІВАШКО.

Житомирська область.

Не потрібно картати себе

ЩИРЕ співчуття викликала у мене сповідь Олени. Скільки ж їй довелося пережити незаслужених образ! А вона, бідолашна, ще й винуватою себе вважає. Не потрібно картати себе! Олено, це не ви зрадили, це вас відштовхнули. Попри все ви довго терпіли й ладні були продовжувати жити в зневазі й приниженні, аби тільки діти мали батька. А батько... Легко поміняв дружину, забувши і про дітей. Він не вартий вас.

Я давно вже свекруха. Але ніколи не дозволяла собі нашіптувати сину про те, яку він вибрав дружину. Головне — син із нею щасливий. Усе інше, в тому числі й те, подобається вона мені чи ні, зовсім ні до чого. Я не можу зрозуміти поведінки колишньої свекрухи Олени, яка вибирає дружин синові, як колись вибирала йому іграшки. Набридла чи зламалася одна, ось тобі, дитинко, інша, тільки не плач. У таких людей усе легко і просто, адже відсутнє почуття відповідальності, що породжує цілковиту байдужість. Їм не болить понівечене життя покинутої дружини й дітей...

«Нехай живуть, як знають», — скажіть, Олено, це собі й своїм колишнім «родичам». Навколишній світ ними не обмежується. Ви порядна й чесна людина, тому заслуговуєте на таке ж ставлення до себе. Так і станеться!

Людмила ТІТКОВА.

Чернігівська область.