Вербиченька

Cторінку підготувала
Устина ГРЕЧАНЮК.

• Чим душа багата

Наче у квiтнику

Микола ЮРЧИШИН.

Київська область.

Фото автора.

Чимало випробувань випало на долю Катерини Миколаївни Галенко із Великої Каратулі Переяслав-Хмельницького (а нині уже Бориспільського) району Київщини. Але навіть у важкі для неї періоди життя жінка не здавалася. Завжди підставляв тверде і надійне плече її коханий чоловік В’ячеслав. Втіхою стала й улюблена справа.

ДРУЖИТИ Славко і Катя почали в дев’ятому класі. Сиділи за однією партою, разом виконували домашні завдання, проводили вільний час. Зазирнуть, бувало, одне одному в очі, а в них — іскорки теплоти і любові. Після закінчення школи зрозуміли: вони не зможуть жити одне без одного. Але перед тим як одружитися, обоє закінчили профтехучилище. Вона здобула фах кондитера, він — токаря. Працювали на різних підприємствах. Катя — на хлібозаводі, В’ячеслав — на інструментальному.

Жили душа в душу. От тільки довго не прилітав до них лелека. І ось через 10 років подружнього життя на світ з’явився довгожданий первісток, якого назвали Сергійком. Як батьки раділи новонародженому синочкові! Та згодом лікарі виявили у хлопчика вроджену недугу, котра гальмувала загальний розвиток дитини. Подальші лікувальні процедури бажаного результату, на жаль, не дали: сину потрібний повсякчасний догляд дорослих.

А через кілька років Бог подарував подружжю донечку Вікторію — красиве і розумне дівчатко. Життя плинуло спокійною усталеною течією. Та почалися негаразди на хлібозаводі, і кондитерський цех, у якому працювала Катя, розформували, всіх працівників скоротили. Довелося йти працювати в звірогосподарство — вирощувати норок. Та у 50 років вийшла на пенсію — доглядати за сином-інвалідом.

Але сидіти склавши руки та нарікати на долю жінка не збиралася. Знайшла для себе улюблене заняття. Це канзаші (кандзасі) — техніка створення прикрас із тканини, квітів і шпильок для волосся, викладених у вигляді пелюсток квітів. Спочатку почала вишивати дочкам своїх рідних і знайомих бантики. Дітям такі вироби дуже сподобалися, вони хвалилися ними своїм друзям. І відтоді, як то кажуть, пішло-поїхало. Посипалися замовлення від дітвори, їхніх батьків.

На новорічні та різдвяні свята у школі з’явилися нові витвори Катерини Миколаївни — ангелочки на стіні та віночки на дверях.

— Працюю в основному для душі і одержую від цього насолоду, — розповідає Катерина Галенко. — Хтось щось, звичайно, купує, але загалом роздаровую свої творіння іменинникам на день народження, на срібні та золоті весілля і щиро радію: вишивки завжди мають схвальні відгуки. Згодом почала виготовляти із гофрованого паперу квіти. Він дуже цупкий, і вироби виходять на славу. А тут якраз дочка дев’ять класів закінчила, і я з нього на випускний зробила велику фотозону.

Катерина Миколаївна показує мені вишивки зі звичайного картону. Здалося, що це живі квіти виросли у хаті. Щороку вона експонує свої творіння на виставці у школі. А цього року демонструвала там великого різнокольорового метелика, який зачарував відвідувачів.

— Тримаємо корову, яка дуже виручає у ці складні часи, — веде далі співрозмовниця. — Виготовляю сири, сметану, маю на набіл постійних клієнтів. Та як тільки з’являється вільний час, берусь за вишивку. Коли занурююсь­ у творчу роботу, то прошу, щоб мене ніхто не турбував. Два роки тому перенесла важку операцію, потім були курси хіміотерапії. Не впасти у відчай, одужати, повернутися до звичного життя мені великою мірою допомогла улюблена справа. Так радісно бачити діток, котрі в моїх шпильках, бантиках та розетках ідуть до школи. Це заряджає позитивом, хочеться жити й творити. Ось уже і на Новий рік маю багато замовлень…

На прощання ще раз пройшовся по кімнатах чепурної хатини Галенків. Наче у квітнику під час цвітіння побував!