Наша пошта

• Рядки з листів

Вимагаємо справедливості

ДОРОГА редакціє, звертається до вас колектив колишніх членів колгоспу імені Калініна. Всі ми працювали в цьому господарстві. А після 1992 року його приєднали до залізниці й створили «Спільно-транспортне аграрне підприємство» (СТАП). І відразу майже 70 колгоспників перевели у вагонне депо «Гребінка», позаяк там не вистачало робочої сили. Решта людей так і залишилася працювати на фермах, полях, у тракторній бригаді. Всі отримували гідні зарплати, були задоволені, аж поки у 2009-му не розпочалось розпаювання земель.

І тут сталося неприпустиме. У списки на розподіл майна та земельний пай включили всіх, окрім людей, яких перевели на роботу в депо «Гребінка». Мовляв, на період розпаювання вони не працювали в колгоспі. Але ж інші теж за документами вважалися працівниками спільно-транспортного підприємства і зарплату отримували від залізниці. Хіба ті люди винні, що їх з’єднали з вагонним депо і перевели туди на роботу? Несправедливо й те, що одні, пропрацювавши всього 3-6 місяців у СТАПі, одержали земельні та майнові паї, а решта, що трудились доярками чи механізаторами по 30 і більше років, не має нічого. Хто за це відповість, чому був порушений закон?

Ми зверталися до Гребінківського, Полтавського судів, Верховної Ради. І дістали відповідь, що цим людям теж повинні надати паї. Проте віз і нині там.

Дехто з колгоспників уже пішов у засвіти, так і не дочекавшись справедливості. Чи буде вона?

Микола ЯРЕМЕНКО, Оксана ВЕСНА, Володимир МУХІН та інші жителі сіл Корніївка, Березівка.

Гребінківського району

Полтавської області.

При розпаюванні землі кожному селянинові було виділено 3,8 гектара. Але в земельних актах, які видали на руки, значиться 2,8 гектара орної землі та 0,30 гектара берега для косовиці сіна. Решту (сумарно 400 гектарів землі) людям недодали. На той час голова колгоспу і керівник земельного відділу робили що хотіли: крали і на людей не зважали. Хоч і жили з ними в одному селі.

Я свій пай спершу здав в оренду, а затим забрав, і обробляємо тепер із сім’єю самі. Просив у колишнього голови, щоб техніку бодай якусь виділив, адже в колгоспі її було багато, але дістав відмову. В мене на ощадкнижці лежало на той час 15 тисяч, міг би й сам купити, стати фермером. Але, як і в решти українців, мої внески вкрали.

Іван ЛЮЛІК.

с. Семенів

Білогірського району

Хмельницької області.

У нашому селі триває тотальна приватизація сторонніми людьми земельних ділянок, які ми обробляли роками. Городи вироблені, за них сплачувалися податки, а тут знаходяться спритні ділки, які без попередження забирають їх собі, щоб стати гарними господарями. Ось, скажімо, на вулиці Перемоги, 9, був куплений будинок в аварійному стані, земля біля нього та город заросли чагарниками і деревами. Впродовж 10 років ми наводили лад на цій ділянці, викорчовували зарості. На все це пішло багато фізичних і матеріальних затрат, а тепер по чистому подвір’ю та виробленому городі походжає новий власник. Ні голова громади, ні правоохоронні органи так і не дали відповіді, як нам повернути землю.

Обурює й те, що на вулиці Перемоги, 7, в домоволодінні цього «хазяїна», частина городу заросла суцільним чагарником, але він вирубувати його не поспішає. Йому головне — приватизувати вже оброблену землю, яка даватиме дохід. У результаті в селі між сусідами починаються суперечки, які за законом не вирішуються.

Натомість сільські будинки, що залишилися без земельних ділянок, нікому не потрібні, руйнуються на очах.

М. В. ОРИЩЕНКО.

с. Новоолександрівка

Сахновщинського району

Харківської області.