Архів
П’ятниця,
17 вересня 2021 року

№ 69 (19917)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Наша поштаСоняшник
  Версія для друку          На головну

З дитинства молитовник дивовижний

Антоніна КІЗЛОВА.

17 вересня (4 вересня за ст. ст.) відзначається день долучення до лику святих святителя Йоасафа, єпископа Бєлгородського (1705—1754 рр.), котрий народився в переддень празника Різдва Богородиці й сподобився Її особливого піклування.

Саме в церкві Різдва Богородиці у Прилуках (нині — Чернігівська обл.) хлопчика охрестили. Найімовірніше, в цьому місті він і з’явився на світ, хоча деякі дослідники називають села Замостя чи Сорочинці або хутір Чернявщина під Прилуками.

Прадід і дід Якима (світське ім’я угодника) Лазар і Дмитро Горленки були козацькими полковниками в Прилуках, батько Андрій — бунчуковим товаришем, дід по матері Данило Апостол — гетьманом. Втім, життєвий шлях отрок іще 11-річним вирішив обрати за взірцем дядька Пахомія, котрий відзначився особливим подвижництвом як чернець Києво-Печерської лаври.

Батьки прищеплювали всім вісьмом дітям любов до Господа, проте сподівалися, що первісток Яким успадкує високий козацько-старшинський статус і маєтності. Тож полишати світське життя йому довелося таємно, а послушницькі випробування проходити в Межигір’ї. 1727 р., після звістки з дому про благословення, угодник прийняв постриг у Києво-Братському монастирі, куди прагнув потрапити ще під час успішного навчання в Києво-Могилянській академії.

Через 10 років Йоасафу доручили очолити погорілу Мгарську Спасо-Преображенську обитель під Лубнами (нині — Полтавська обл.). Ціною неймовірних зусиль настоятель домігся її відродження й процвітання. Водночас за прикладом похованого в обителі Афанасія, патріарха Константинопольського, встигав приділяти увагу літературній праці. Завдяки таким успіхам 1744 р. одержав наказ стати намісником Свято-Троїцької Сергієвої лаври в Москві.

1748 р. подвижника висвятили на єпископа Бєлгородського. Виконувати нові обов’язки довелося серед дуже малоосвіченого населення, повсюди панували злидні, а світська влада не підтримувала церковну. Долаючи ці негаразди, архієрей швидко втрачав здоров’я, проте не занепадав духом. Він особисто наглядав за належним відправленням богослужінь, опікувався відбудовою храмів, новоствореними школами, розподілом допомоги для бідних і немічних, таємно роздавав щедру милостиню, подавав приклад справжнього благочестя. Заохочував піснеспіви в церквах українською мовою, рідною для більшості жителів єпархії.

Незадовго до смерті святитель устиг відвідати рідний край і попрощатися з батьками та сестрами. Хвороби зупинили його земне життя на зворотній дорозі до Бєлгорода. Труну владиці, який не надбав ніяких статків, довелося виготовляти державним коштом. Через два роки виявилося, що тіло Йоасафа не зотліло. Відтоді до гробниці почали приходити численні прочани. Завдяки їхнім свідченням про чудеса, передусім зцілення, котрі звершилися за молитвами угодника, 1911 р. його канонізували.

2008 р. в селі Крикливець Вінницької області (церква Казанської ікони Богородиці) прославилася чудотворінням ікона святого.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Старт бюджетного процесу
Читати
Будівельний наступ на приміські села
Читати
Доплата — аж через рік
Читати
Чи буде встановлено правду?
Читати
Вчити правила можна й дистанційно
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове