Наша пошта

• Картинки з життя

«Бум-бум» і «му-у» вже не чути

Микола ПЕТРУШЕНКО.

Полтавська область.

ЧАСТО звуки або відсутність їх можуть багато розповісти. Пригадайте ранок у селі багаторічної давності. Не встиг проспівати півень, як десь на кутку тишу розриває дзвінке «бум-бум». То хтось клепає перед роботою косу. Ту мелодію доповнюють цівки молока, що б’ють у відро, — «вжик-вжик». Згодом напівсонна корова виходить на вулицю. «Му-у!» — вітає подруг. День розпочався. Нині ж у більшості сіл Миньок не тримають і кіс не клепають. То й що, скажете, цивілізація ж. Воно то так, але й не так. Бо якщо в селі не бамкає і не мукає, то воно вимирає. Навколо залишених обійсть порушується роками усталена гармонія людини і природи. А остання пустоти не терпить: все покриває бур’яном. Його біля покинутих осель — косити не перекосити…

Де ж іще залишились люди, то здебільшого на зміну ручній косі прийшли бензинові косарки. Їхні господарі переважно теж не тримають корів. Значить, трава на корм худобі не потрібна. Ось і палять або викидають скошене на дорогу. Після цього спробуйте заперечити, що корова не лише молоко давала, а й була захисницею екології, бо всю траву поїдала і на тій основі прибуток давала. Тепер усе йде з димом.

Собаче життя

З ВУЛИЦІ забіг здоровенний пес. Побачивши мене, припав до землі і повзком став наближатись. Я глянув пильно: очі сумні-сумні, в сльозах. Витримати той погляд було неможливо. Зрозумівши, що пес хоче їсти, пригостив чим було. Він не їв — ковтав. Потім встав і повільно подався геть, тягнучи за собою ланцюг. З’ясувалося, що собака сторожує хату, в якій ніхто не живе. Періодично йому приносять їсти. З якихось причин кілька днів тварину не годували. Не витримав, відірвався. «Погостювавши», повернувся назад до порожньої хати, яку охороняє. Скривджений, обділений увагою, голодний, він, однак, пам’ятав, що перебуває на посту. В подібній ситуації не лише він. Проходячи селом, біля кількох хат без господарів бачив прив’язаних собак. У полишених оселях охороняти нічого, просто тих псів ніде діти. Воістину в них собаче життя. Але чи можна назвати людиною того, хто прирікає вірного чотирилапого на голодну смерть?

Дичина шукає захисту в людини

У САДКУ поселився вуж. На сусідній вулиці в покинутому погребі живе лисиця. В яру, що перерізує село, ховаються дикі кози. А майже біля хати на грядках ночує заєць (ні моркви, ні капусти за місцем «проживання» не чіпає). Зате на навколишніх полях, засіяних соняшником і кукурудзою, вже кілька років не зустрінеш диких звірів. Хімії виливається на поле стільки, що вони там не виживають. Аби вберегтись, перебираються ближче до людей. Якщо не стане людей у селі, куди втікатимуть?