• Вузли реформ

Село ламають через коліно

Людмила СТЕЛЬМАХ
(Кучеренко).

Полтавська область.

1 вересня — День знань, свято Першого дзвоника. Однак у дітей, батьків та вчителів Шепелівської філії опорного закладу — Глобинського ліцею №5 — настрій був аж ніяк не святковий, швидше гнітючий, тривожний. Бо перший дзвоник може стати й останнім… У Глобинській ОТГ триває конфлікт, пов’язаний із закриттям малокомплектних шкіл, що відбувається по всій Україні.

ГРОМАДА села Шепелівка вирішила боротися за збереження свого навчального закладу. 5 липня люди найняли «Ікарус», щоб поїхати на сесію міськради. Але за селом автобус зупинила поліція. Глобинський міський голова Станіслав Джусь стверджує, що саме того дня правоохоронці проводили рейд із огляду пасажирського транспорту. Врешті склали на водія протокол за те, що… різні шини на колесах. Селяни розцінили це як підлість із боку влади й 4 кілометри до Глобиного йшли пішки з плакатами. Тоді (вони так зрозуміли) їм дали перерву на два тижні. Але на засіданні 15 липня, куди батьків не пустили кордони кременчуцьких поліціянтів, раптом з’ясувалося: Шепелівську філію депутати закрили ще... 5 липня. Людей обурило те, що чиновники навіть не вели роз’яснювальної роботи, а просто поставили їх перед фактом — із 1 вересня школи не буде.

У селі, де проживає 320 дорослих, зібрали 176 підписів проти ліквідації навчального закладу. Почали стукати в усі можливі двері — Кременчуцької райдержадміністрації, облради, департаменту освіти і науки ОДА, парламенту. Ось фрагмент листа сільської громади: «Нині у Шепелівській філії навчається 35 учнів, та ще у селі є 20 дітей дошкільного віку. У школі працюють учителі, роботою яких батьки задоволені. Створені належні умови для навчання — відремонтоване приміщення, туалет усередині, клас інформатики під’єднаний до Інтернету. Є спортивний майданчик, просторе подвір’я, ігрова кімната, їдальня. Початкові класи «Нової української школи» укомплектовані меблями та технікою.

На наш погляд, до оптимізації навчальних закладів треба підходити виважено... Саме ми, батьки та громада села, а не влада маємо вирішувати, де повинні навчатися діти. І найперше треба враховувати інтереси самих учнів: чи буде їм зручно й безпечно відвідувати віддалену школу. Нас турбує те, що дітей пропонують підвозити до Глобиного через нерегульований залізничний переїзд без шлагбаума, на якому вже було кілька летальних випадків. У Шепелівці тільки одна(!) обладнана зупинка громадського транспорту, а протяжність села — п’ять кілометрів. Як дітям чекати автобуса у негоду просто на дорозі?

Як не прикро констатувати, але в Шепелівці залишається лише 9-річка, яка відіграє в селі роль чи не єдиного культурно-просвітницького осередку. Відтак, якщо забрати у села школу, які перспективи його розвитку? Чи матимуть молоді люди бажання тут жити й створювати повноцінні сім’ї? Бездумне закриття сільських шкіл — це винищення громад, це політика не господарів, а тимчасовців! Нам кажуть, що нема коштів на утримання малокомплектної школи. Це неправда! Село наше не бідне! В обробітку перебуває близько трьох тисяч гектарів землі, за яку до бюджету Глобинської ОТГ сплачують податки агрофірма «Астарта-Київ», фермерські господарства, одноосібники. Також на території села розташований великий свинокомплекс Глобинського м’ясокомбінату. Загалом це не менш як 3 мільйони гривень на рік».

— Школа в Шепелівці, — каже колишній заступник голови Глобинської РДА Володимир Молодчин, — останній соціальний об’єкт. Там нема бібліотеки, клубу, який згорів ще в середині 1990-х, ФАПу, дитсадка... Закриють школу — село вмре. Буде ще одна руїна. Це невідворотна тенденція, яку спостерігаємо багато років. Загалом цього літа Глобинська ОТГ ліквідувала сім сільських шкіл. При цьому зрозуміти алгоритм дій депутатів досить важко, бо залишили заклади з меншою кількістю учнів. Жодного разу мер Станіслав Джусь та його заступник Інна Авраменко не надали вичерпної аргументації стосовно закриття Шепелівської філії, щоразу називали різні суми на її утримання. Чому глобинські депутати не пішли навіть на позірний діалог із батьками, з такими ж людьми, як і вони, — з сусідніх села чи вулиці? Втім, якщо проаналізувати політичні «розклади» в районі, то все стає зрозумілим. Припускаю, що частина депутатів підкорилася партійній дисципліні, а частина стала зговірливою через «земельне питання»: самі вони та їхня рідня отримали по 2 га, хтось — землю в оренду.

28 серпня батьки вчергове поїхали на розмову до Інни Авраменко, просили залишити школу ще на рік. Але знову не знайшли порозуміння. Інна Леонідівна, сама педагог за фахом, поводилася дуже грубо, погрожувала позбавленням батьківських прав, якщо вони 1 вересня не привезуть своїх дітей у Глобинський ліцей №5, бо, мовляв, порушують їхнє право на здобуття хорошої освіти. Я теж говорила з І. Авраменко. Запитала, скільки коштує бюджету ОТГ Шепелівська філія, але вона не назвала суми й наголосила: питання аж ніяк не в грошах, а в тому, що у навчальному закладі Шепелівки нема… спортзалу. Мовляв, є такі поняття, як «початкова школа» — це 25 учнів, «гімназія» — 50, «ліцей» — 100. А Шепелівка — це бозна-що, бо там навчається трохи більше 30 дітей. Повідомила, що нинішнього року ОТГ закупила три нові автобуси, буде чим підвозити. Спитала я і про її погрози батькам, то пані Інна парирувала: «А ви що, були присутні при тій розмові?» — й кинула слухавку...

— Учителів Шепелівської філії письмово попередили про звільнення у зв’язку із закриттям закладу лише 30 серпня, — повідала завідувач закладу Людмила Леонченко. — Жодному із семи педагогів роботи не запропонували: навчальний рік, сказали, розпочався, всі школи укомплектовані, тому — на біржу.

Керівників ОТГ не протверезив навіть інцидент у Зубанях. А там сталось ось що. Депутати міськради своїм рішенням 13 серпня (!) закрили школу. Хоча раніше заприсягалися цього не робити й навіть 5 липня зняли з порядку денного позачергової сесії відповідне питання. Жителі села зрозуміли, що обіцянки депутатів нічого не варті, й на знак протесту перевели всіх 53 дітей у школу Рокити колишнього Великобагачанського району. Тобто в зовсім іншу територіальну громаду. Відповідно й державна освітня субвенція «помахала рукою» Глобинській ОТГ…

Спершу батьків шепелівських учнів та педколектив морально підтримував голова постійної комісії облради з питань освіти, науки та культури Олег Діденко. Телефонував напередодні 1 вересня, радив неодмінно вести дітей на святкову лінійку, не здаватися. З 31 серпня інформація про події навколо школи — як звістки з фронту. Цього дня директор ліцею №5 Світлана Романченко розпорядилась вивезти зі школи парти для початкової школи, але батьки заблокували двері. Першого вересня шепелівські діти та вчителі провели свято у своїй філії. Зателефонував і вищезгаданий Олег Діденко, привітав. Та коли його спитали, що робити завтра, 2 вересня, то відрубав: «Ваша школа ж закрита, везіть дітей в іншу!» Представник облради на 180 відсотків змінив свою позицію, відтак людей огорнув відчай.

Батьки дзвонили на урядову «гарячу лінію», і їм роз’яснили, що ніхто — ні облрада, ні парламент, ні уряд — не може скасувати рішення ОТГ. Тільки суд. І це справді так. Адже всю повноту влади тепер віддано на місця, де, за логікою, краще видно, як громаді буде ліпше. В реаліях — кому як пощастило. Є громади, де стало навіть гірше, ніж було, й махровим цвітом процвітає справжнісінький феодалізм, а є, де виборці не нарадуються своїм головою, бо все для людей і разом з людьми.

Станіслав Джусь нарікає, що, мовляв, дві третини бюджету ОТГ нині йде на утримування закладів освіти, через що страждають медицина, транспорт тощо. Торік Шепелівська філія, стверджує міський голова, обійшлась у 2,8 мільйона гривень. Ми рахували витрати з Людмилою Леонченко, але такі цифри ніяк не виходять: трохи більше 900 тисяч гривень — зарплата педагогів, 126 тисяч — комунальні та ще якась невелика сума — продукти для учнів 1-4 класів, сукупно — 1,4-1,6 млн грн.

Ситуація у Шепелівській філії патова. Директор ліцею №5, де тепер навчання у дві зміни, зажадала від Л. Леонченко привезти особові справи учнів. Батьки, щойно про це дізналися, написали заяви, що вони забороняють передавати документи будь-куди. Люди приводили дітей у свою школу, заводили у класи, а самі чергували надворі. Їдальня не працює, учні беруть із собою бутерброди. Однак головне — уроки не проводяться, бо не затверджено навчального плану…

Як збирається розрулювати ситуацію Станіслав Джусь?

— А ми ось проведемо рейд-урок із залученням відділу освіти, соцзахисту, поліції і попередимо батьків, що вони порушують закон. Не погодяться з нами — складемо адмінпротоколи, а потім позбавлятимемо батьківських прав!

Круто й далекоглядно, що й казати! Хоча хороший керівник не просто вміє залагодити конфлікт — він не допустить його виникнення. Адже можна ж було інакше. Хто заважав ще до рішення сесії посадити дітей в автобус і повезти на екскурсію до ліцею №5? Можливо, побачивши велику школу зі спорт­залом, предметними класами, вони самі захотіли б у ній навчатись. І виконали б роботу чиновників — переконали б батьків. А ламати через коліно — то середньовіччя, що не має нічого спільного із сучасною демократією.