Час збирати каміння

Микола НЕЧИПОРЕНКО.

Дніпропетровська область.

Сукачівське хвостосховище «Придніпровського хімічного заводу», насичене урановими залишками. dp.informator.ua

Такі знаки можна зустріти на околицях Кам’янського. А скільки радіоактивних звалищ узагалі ніяк не позначені, можна тільки здогадуватись. www.каменское.укр

Цього року ще до настання весни на Дніпропетровщині розпочались і загальнообласні, й локальні суботники та місячники з прибирання міст, селищ, сіл, парків та майданів, вулиць, зелених насаджень у громадах і навколо сільських населених пунктів од смітників та звалищ усіляких відходів і нечистот. Котрих, на превеликий жаль, нині всюди вистачає.

МІЖ ІНШИМ, приклад вимітати й вигортати геть та знешкоджувати увесь бруд доступними методами подали насамперед сільські та селищні ОТГ. Переважна їх більшість справді з перших днів березня оголосила у себе місячники чищення навіть не стільки своїх населених пунктів, скільки околиць і лісосмуг по периметру полів і степів. Це почин традиційний, зрозуміло, не лише для Дніпропетровської області. А ось акція, котра щойно стартувала у Придніпров’ї, іншим областям поки що не притаманна, незвична. Тут під гаслом «Крок до безпеки» заходилися втілювати програму зі збору радіоактивних предметів і відходів. І триватиме ця робота не протягом місяця, а як мінімум до пізньої осені чи й до кінця року. Втім, ще тільки беручись за реалізацію ідеї, місцеві органи влади, фахівці та загони тутешніх служб цивільного захисту населення та з надзвичайних ситуацій і техногенних катастроф, небайдужі громадяни із численних природоохоронних громадських організацій і т. д. надіються: звільнення території Дніпропетровщини від залишків радіоактивних речовин і виробів припиниться тільки тоді, коли з усім цим вкрай небезпечним «добром» буде покінчено назавжди.

Справді, Україна реально наразилася на те, що називають радіацією, лише після аварії на Чорнобильській АЕС, тоді як жителі, може, не всієї, однак переважаючої частини Дніпропетровської області так чи інакше мають з нею «стосунки» вже давно. Принаймні з кінця п’ятдесятих років минулого століття. Тоді у Жовтих Водах розпочався видобуток уранової руди, і там узялися зводити Східний гірничий комбінат для її збагачення. З власних вражень і спостережень зауважу, що народ тоді не дуже й панікував. Навпаки, навіть ще як тішився. Мабуть, тому, що великої таємниці з цього не робили, по суті, привчали мешканців до того, буцімто їм пощастило жити в унікальному краї. Відіграло свою роль і те, що Жовті Води стали забезпечувати харчовими продуктами не згірш од Москви. У місто звідусіль приїздили скуплятися.

Проте вже в шістдесяті роки минулого століття дніпропетровський люд пережив справжнє потрясіння, дізнавшись те, що багато років зберігалось у великій таємниці. У північній групі залізорудних шахт Кривбасу добували і видавали на-гора залізну руду не в чистому вигляді, а з домішками уранової. А за сотню з лишком кілометрів, у Дніпродзержинську (нині Кам’янське) на металургійному заводі, так званій Дзержинці, мерщій розібрали спершу до пня, а потім і з пнем чи не найстарішу доменну піч лише з тієї причини, що на ній переплавляли руду-шихту з отих криворізьких шахт. До речі, балку в межах міста, куди складували шлаки з розібраної домни, засипали нібито рятівним шаром землі тільки років 15-20 по тому…

Так що зовсім неважко уявити, які «сліди» залишилися від тих часів на теренах області. Не кажучи вже про те, що на Кам’янському хімзаводі впродовж не менше двадцяти років перероблялася збагачена уранова руда на ракетне паливо та для атомних електростанцій. Відходи виробництва не вивозились далеко чи бодай якось утилізовувались. Одне з існуючих досі сховищ — штучне озеро просто під боком річки Дніпро — час од часу з’єднується протоками(!) з головною водною артерією країни. А великий могильник ядерних відходів згаданого та засекреченого колись хімзаводу розташований майже впритул до Сукачівки і Таромського — околиць обласного центру.

І зони лиха не обмежуються переліченими пунктами та об’єктами. З радіаційною сировиною працювали підприємства і у Верхньодніпровську, Марганці та Нікополі, Павлограді та Покрові. За великим рахунком, Дніпропетровщину можна обносити високим парканом і оголошувати зоною відчуження, як ту ж Чорнобильську. А то і більш неприйнятну та шкідливу для всього ще живого і сущого.

Тому, як пояснює виконавчий директор Чорнобильського інституту досліджень Дмитро Гординський, на першому етапі проєкту «Крок до безпеки» здійснюватиметься лише пошук по всій області «смітників» — похованих і непохованих залишків та предметів так званого техногенного випромінення. Чорнобильський інститут, між іншим, перш ніж узятися «збирати те, що розкидали і накидали більш ніж за пів віку», вісім місяців разом з місцевими органами влади, активістами, спеціалістами компанії «НТ-Інжиніринг» вели роз’яснювально-агітаційну роботу. Адже з людьми на цю тему досі в Україні ніхто як слід не говорив. Ніби і ясно народу, наскільки шкідливо існувати поруч «ядерних полігонів», однак не менш небезпечно й те, що всі роки фактично не контролювалося належне поводження як з відходами цих виробництв, так і з використанням радіоактивних речовин і предметів на технологічно суміжних підприємствах. Тільки після того як напрацювали «правильну і безпечну модель поведінки населення при виявленні заражених радіацією джерел», а також переконали людей, що «добровільне повідомлення про наявність радіоактивних матеріалів не карається законом, а, навпаки, вітається», розпочали реалізацію проєкту. Ось пояснення щодо цього його керівниці Олени Сальник: «Нині ми готові до виконання наступної мети кампанії — пілотного збору всього того, що забруднене тут іонізуючим випроміненням. Зрозуміло, все це, а особливо вилучення згубних «знахідок», відбуватиметься з участю органів із надзвичайних ситуацій та правоохоронних, плюс фахівців спецпідприємств, котрі наділені правами і ліцензіями мати справу з радіоактивними відходами».

«Готуючи спеціальний автомобіль до відрядження на Дніпропетровщину, ми передбачили і врахували всі можливі випадки та варіанти «знахідок», — додає Д. Гординський. — Прибули з повним набором вимірювальних приладів, вважайте, із сучасною лабораторією на «борту». Обладнання здатне фіксувати і гамма-, і бета-випромінення. Ми не лише обстежуватимемо території чи підозрілі предмети та речовини, а й продовжимо знайомити місцеве населення зі знаннями, як виявляти пильність та безпечно поводитись із підступними «сувенірами». А потреба в цьому є. Експедиція проєкту «Крок до безпеки» щойно почала рейди-поїздки областю, як одразу на двох стихійних пунктах збору брухту натрапила на речі, що «фонили»…

Щоправда, дехто з місцевих екологів досить стримано поставився до вищезгаданої акції. З тих міркувань, що шукати-звозити до могильників розкидане уранове «каміння» замало. «На Дніпропетровщині вистачає хвостосховищ та звалищ-териконів відходів уранового і суміжного виробництва продукції з іонізуючим випроміненням, — пояснює місцевий експерт-аналітик Станіслав Жолудєв. — Проходити повз них, залишати на потім — нерозумно. Тоді й город не варто городити, бо якщо по-справжньому братися за розв’язання настільки пекучої і глобальної проблеми, то треба це робити всерйоз і довго». Тобто якщо чистити область від радіаційної спадщини, то — до останнього «камінця».

Особливо з огляду на те, що поки одні сили тут розгортають «очисні» роботи на «атомних» смітниках, інші другий рік поспіль домагаються дозволу добувати, по суті, варварським методом уранову руду між селами Сурське і Миколаївка Дніпровського району. Відтак рано чи пізно в небезпечній зоні майже цілком опиняться території ще і двох сусідніх колишніх районів — Солонянського і Криничанського. І там, і там селяни протестують, виходять на мітинги, влаштовують пікети, перекривають автомагістралі, створюють ініціативні «групи опору» та громадські організації супротиву, однак результату нуль. Бо супротивна сторона не відступає. Незважаючи на те що нешахтний метод видобутку урану, який тут доцільно застосовувати, загрожує чи не третині області зіпсувати підземні водоносні горизонти. З небезпечними виходами потім на поверхню.