Архів
П’ятниця,
3 вересня 2021 року

№ 65 (19913)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Вересень Наша пошта
  Версія для друку          На головну
  • Геополітика

Уроки Афганістану, або Розвінчання міфів

Михайло ГУБАШ.

Ще донедавна мирні громадяни, а тепер знедолені афганські біженці намагаються перейти через кордон до Пакистану. Фото REUTERS.

Останні події в цій азіатській країні змусили світове співтовариство глибоко замислитися над засадничими принципами сучасної світобудови. Не залишилися байдужими до бурхливих подій і в Україні, майбутня доля якої залежить як од внутрішніх процесів, так і зовнішньополітичних факторів. Тому для правильного обрання доленосних рішень нам важливо повернутись у реальний світ, відкинувши ілюзії нав’язуваних міфів.

З терористами не розмовляють

ЦЕЙ широковідомий постулат у конкретній ситуації з Афганістаном (та й не тільки) виявився міфом. І якщо переговори Кремля з представниками Талібану, який у Росії офіційно визнаний терористичною організацією, мало кого здивували (кулик кулика бачить здалека), то дії керівництва провідних країн Заходу багато кого не лише здивували, а й ошелешили. Спершу, будучи на посаді президента США, з талібами в Афганістані домовлявся Дональд Трамп. Ну добре, він був «несистемний». Проте естафету перемовин і домовленостей із терористами продовжив і Джо Байден…

Не приховувала своїх майбутніх намірів і канцлерка Німеччини Ангела Меркель. Мовляв, так, таліби є радикальними екстремістами, але вони там перемогли, тому ми розмовлятимемо з ними. Однак уже за кілька днів визнала, що Афганістан може перетворитися на світову базу тероризму.

Мимоволі виникає асоціація із ситуацією в Україні. І Порошенко, і Зеленський розмовляти з маріонетками РФ на Донбасі, яких також називають терористами, відмовлялися. То виходить, що їм не можна, а лідерам демократичного світу — так? Де тут логіка? Де мораль?

Утім, річ, вочевидь, у деталях (за якими відомо хто ховається і які є визначальними). Терористи-таліби в Афганістані є самостійною силою, яка перемогла. А наші, «вітчизняні», — всього-на-всього маріонетки Кремля, які виконують його вказівки. То який сенс розмовляти з підлеглим, а не з його керівником?

Однак, судячи з усього, постулат «з терористами не розмовляють» треба забувати. Не тільки розмовляють, а й домовляються. І це не є зрадою принципів. Так, науковець та експерт із питань безпеки і ризиків Юрій Костюченко розповів про таке: «Ми з колегами з SociaTransformation Group (спеціальна аналітична група. — Ред.) почали розмовляти з терористами ще в 2015-му. З того часу ми накопичили чималий обсяг різноманітних записів, кілька сотень інтерв’ю, розповідей, опитувань, епітафій, поезій тощо, і не лише від бойовиків «Л/ДНР», але й інших відомих груп — Талібану, ІДІЛ, Аль-Каїди».

За словами фахівця, ці матеріали використовуються «в першу чергу в наукових роботах». Зрозуміло, що не тільки. «Розмовляти з терористами можна і треба, бо це є цілком адекватним шляхом вивчення загроз і підвищення безпеки, — стверджує Ю. Костюченко. — Але для цього не треба і не можна зраджувати себе і знищувати своє суспільство». Простіше кажучи, розмовляти і домовлятися з терористами можна, але не можна перетинати «червоних ліній».

Америка своїх союзників не кидає

У СТАТУСІ основного союзника США поза НАТО Афганістан перебуває із 2012 року. Тут можна було б поставити крапку. Або дві: «Ну що, синку, допомогли тобі твої ляхи?».

Вихід військ США після 20 років перебування в Афганістані Джо Байден виправдовував тим, що, мовляв, головна мета їхньої присутності виконана — там уже нема терористів Аль-Каїди та Ісламської Держави (ІДІЛ). Проте не встигли ще всі американські війська полишити країну, як той же ІДІЛ учинив низку кривавих терактів, внаслідок яких загинули понад дві сотні людей, зокрема і майже два десятки американських військовослужбовців. За таких обставин логічним було б повернутись і продовжити, поки «гніздо тероризму» справді не спорожніє.

Нардеп 6-го скликання, а нині політтехнолог Віктор Уколов прямо каже, що таким чином дискредитоване саме поняття основного союзника поза НАТО. Тільки 2012-го, дивується він, Сполучені Штати витратили на афганську армію 85 (!) мільярдів доларів. Тоді як для України такої щедрості не виявляють, виділяючи їй у середньому 250 мільйонів доларів на рік. Хоча й за це спасибі, однак…

Луснув міф, вважає політтехнолог, про те, що якщо на території України будуть військові бази США та НАТО, то це гарантуватиме нам безпеку. На території Афганістану перебувало близько 100 тисяч американських військових, але запобігти громадянській війні, частково інспірованій із Пакистану, вони не змогли. Як не змогли гарантувати безпеку підтримуваному ними уряду. Єдиним гарантом могла б стати справжня, а не на папері, афганська армія.

Тож Україні, передовсім Президентові Зеленському, потрібно зробити висновки і зрозуміти, що сподіватись у протистоянні з Росією варто хіба що на власні сили. А для цього треба добре фінансувати армію. А у нас із квітня заморожено фінансування державного оборонного замовлення! Що не дає змоги продовжити розробку і виробництво сучасних видів озброєння, зокрема й вітчизняної ракетної зброї.

Нічого про Україну без України

НА ЖАЛЬ, у сучасному світі править уже не міжнародне право, керуються не принципами, а інтересами, стверджує експерт, головний редактор порталу «Україна по-арабськи» Мохаммад Фараджаллах. Сьогодні ми живемо в епоху інтересів. І це, каже він, страшно. Наприклад, якщо вбивство когось є корисним для нас, то ми його виправдовуємо і навіть вітаємо? І куди з такою мораллю ми всі дійдемо?

На думку цього фахівця, США могли «здати» Афганістан Росії, або Китаю, або Ірану. На певних, звісно, умовах. Мовляв, ми не влазитимемо у ваші справи там-то й там, а ви не перешкоджатимете нашим діям ось там.

У зв’язку з цим пригадується женевська зустріч Байдена з Путіним у червні. Тоді мало було інформації про її конкретні результати — так, загальні фрази, «одним мазком», так би мовити. Але трохи згодом Байден не втримавсь і зізнався, що про конкретні рішення женевських домовленостей світ дізнається через пів року.

Вони, до речі, говорили й про Україну. Пів року минає наприкінці поточного року. Що, тоді й довідаємося про долю України, яку для неї і без неї визначили лідери двох світових потуг?

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Тільки добровільно
Читати
Поки що паперові
Читати
Розбіжності у вартості великі
Читати
Викрадають проукраїнських активістів
Читати
Житлова проблема залишається
Читати
Чи уникнемо вугільної кризи
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове