Криниця

Сторінку підготував Василь ПІДДУБНЯК.

• Поезія

«Всiм серцем любіть!..»

30-річчю Незалежності України присвячується

Любіть Україну, як сонце, любіть,

як вітер, і трави, і води…

В годину щасливу і в радості мить,

любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,

вишневу свою Україну,

красу її, вічно живу і нову,

і мову її солов’їну.

Між братніх народів,

мов садом рясним,

сіяє вона над віками…

Любіть Україну всім серцем своїм

і всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна

в просторів солодкому чарі…

Вона у зірках, і у вербах вона,

і в кожному серця ударі,

у квітці, в пташині, в електровогнях,

у пісні у кожній, у думі,

в дитячій усмішці, в дівочих очах

і в стягів багряному шумі…

Як та купина, що горить — не згора,

живе у стежках, у дібровах,

у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,

і в хмарах отих пурпурових,

в грому канонад, що розвіяли в прах

чужинців в зелених мундирах,

в багнетах,

що в тьмі пробивали нам шлях

до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,

і сльози, і все до загину…

Не можна любити народів других,

коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,

люби її кожну хвилину.

Коханий любить не захоче тебе,

коли ти не любиш Вкраїну…

Любіть у труді, у коханні, в бою,

як пісню, що лине зорею…

Всім серцем любіть Україну свою —

і вічні ми будемо з нею!

Володимир СОСЮРА.

Усе моє, все зветься Україна

Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю,

що воно за диво, —

оці степи, це небо, ці ліси,

усе так гарно, чисто, незрадливо,

усе як є — дорога, явори,

усе моє, все зветься Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

що хоч спинись і з Богом говори.

Ліна КОСТЕНКО.

Задивляюсь у твої зіниці

Голубі й тривожні, ніби рань.

Крешуть з них червоні блискавиці

Революцій, бунтів і повстань.

Україно! Ти для мене диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо горда і вродлива,

З тебе дивуватися повік...

Одійдіте, недруги лукаві!

Друзі, зачекайте на путі!

Маю я святе синівське право

З матір’ю побуть на самоті.

Рідко, нене, згадують про тебе,

Дні занадто куці та малі,

Ще не всі чорти живуть на небі,

Ходить їх до біса на землі.

Бачиш, з ними щогодини б’юся,

Чуєш — битви споконвічний грюк!

Як же я без друзів обійдуся,

Без лобів їх, без очей і рук?

Україно, ти моя молитва,

Ти моя розпука вікова...

Гримотить над світом

люта битва

За твоє життя, твої права.

Ради тебе перли в душу сію,

Ради тебе мислю і творю...

Хай мовчать Америки й Росії,

Коли я з тобою говорю.

Хай палають хмари бурякові,

Хай сичать образи — все одно

Я проллюся крапелькою крові

На твоє священне знамено.

Василь СИМОНЕНКО.

Живи, Україно, живи для краси,

Для сили, для правди, для волі!..

Шуми, Україно, як рідні ліси,

Як вітер в широкому полі.

До суду тебе не скують ланцюги,

І руки не скрутять ворожі:

Стоять твої вірні сини навкруги

З шаблями в руках на сторожі.

Стоять, присягають тобі

на шаблях

І жити, і вмерти з тобою,

І прапори рідні в кривавих боях

Ніколи не вкрити ганьбою!

Олександр ОЛЕСЬ.

Де найкраще місце на землі

Де зелені хмари яворів

Заступили неба синій став,

На стежині сонце я зустрів,

Привітав його і запитав:

— Всі народи бачиш ти з висот,

Всі долини і гірські шпилі.

Де ж найбільший на землі

народ?

Де ж найкраще місце на землі?

Сонце усміхнулося здаля:

— Правда, все я бачу з висоти.

Всі народи рівні. А земля

Там найкраща, де вродився ти!

Виростай, дитино, й пам’ятай:

Батьківщина —

то найкращий край!

Дмитро ПАВЛИЧКО.

Малинові дзвони на лаврській горі,

Церков позолочені бані.

І вічністю світиться небо

в Дніпрі,

І далі синіють рахманні.

Планету об’їздив у пошуках див,

Пишнот і красот надивився

І тільки тоді по-новому відкрив

Той край, де на світ народився.

Люблю, коли яблуні квітнуть

в саду,

Як вітер луги колихає,

І, де не поїду, куди не піду, —

Душа до начал повертає.

Тьмяніють в уяві заморські дива,

Палаци чужі і палати,

І дивом дорога стає польова

І стежка до рідної хати.

Нехай у тій хаті життя —

не Едем

І пекла в ній більше, ніж раю, —

В контексті великих

всесвітніх проблем

Вона не стоїть мені скраю.

Тут все мені рідне,

близьке і святе,

Земля ця на світі єдина.

І з гордістю сина кажу я про те,

Що мати мені Україна.

Вона і мета, і життя мого зміст,

Живу і працюю для неї.

І хай вибачає мені глобаліст —

В його я не вірю ідеї.

Я слухаю дзвони на лаврській горі,

Дивлюсь на софіївські бані

І вірю в народ, що живе на Дніпрі,

У сили його нездоланні.

Бо, як би я людство усе не любив,

Повторюю з гордістю сина:

Для мене лишається дивом із див

Моя Україна.

Микола ЛУКІВ.