• Глибинка

Бібліотечний урок під старими каштанами

Ганна КЛІКОВКА.

Запорізька область.

Каштани у Новогупалівському парку розкішні! Вони бачили іще дітлахами нині поважних селян, які вже збираються на пенсію. Цілі покоління молоді призначали тут побачення. Бігала повз каштани додому й школярка Іринка, неодмінно з новою бібліотечною книжкою. Минули роки, і саме на цьому знаковому місці, під шатром старих дерев, завідувачка сільською бібліотекою Ірина Іванівна Клименко вирішила влаштувати перегляд дитячої літератури «Незнайомці з книжкової полиці».

ЗАДУМ був ризикований: літо, канікули, на вулиці спекотно, дітлахи або по домівках, або біля річки. І головне — пані Ірина чудово усвідомлювала, що вступає у невидимий, але реальний двобій із ґаджетами! Непроста місія: відірвати від мобільників і планшетів неможливо навіть найменших, годі говорити про старших школярів. Книжка вже давно програє у цьому суперництві. Чи ж так має бути?

Ірина Іванівна любить свою роботу, за 35 років, пов’язаних із книгозбірнею, не розгубила трепетного ставлення до новинок із запахом свіжої друкарської фарби й до зачитаних томів класики. Дитина з книжкою — таке бажане, миле серцю й оку явище! На жаль, нетипове, але ж їх потрібно навчати, переконана вона.

До книжкового перегляду добре підготувалася — оголосила в селі про час і місце зустрічі, привабливо облаштувала місце вернісажу, розгорнула виставку нової дитячої літератури, підібравши цікавинки для школяриків різного віку. «Літо з книгою» — великий розфарбований банер яскраво вирізнявся на тлі зеленого листя.

І діти прийшли. Звісно, з телефонами, готові щомиті перемкнутися на екран. Проте Ірина Іванівна, перечитавши напередодні нові книжки, захопилася сама й почала переповідати епізоди серії повістей «Коти-вояки» — про пригоди племен диких котів, які воюють між собою і намагаються виживати на своїй території. Потім діти захоплено слухали про «Таємне товариство боягузів, або Як подолати переляк», а коли перервала на найцікавішому «Розбишацький детектив», попросили книжки додому.

— Я переконана, що крок за кроком дітей, особливо сільських, можна навернути до книжки, — каже Ірина Іванівна. — Дуже невдячну послугу вчинив нам карантин, ми припинили обслуговувати читачів, а їх же у нас понад 400 — дорослих і дітей. Тільки зараз нарешті входимо у звичне русло.

Щоб не розгубити зв’язків із читачами, бібліотекар створила на сайті групу, де приєднала земляків — любителів книжки. Там влаштовує тематичні виставки, репрезентує новинки, ділиться цікавою інформацією на книжкові теми.

Якщо комусь здається, що бібліотека — така собі тиха гавань, де, як то кажуть, день до вечора і мухи не кусають, це не так. Надто ж, коли всім серцем переймаєшся роботою. Ірина потерпає, що цьогоріч не змогла передплатити жодного періодичного видання. Раніше на періодику передавали благодійні кошти місцеві фермери, тепер, коли Новогупалівка увійшла до складу Вільнянської територіальної громади, усі придивляються, як розподілятиметься бюджет і хто має живити фінансово заклади культури, соціальної сфери тощо. Прикро, що не поповнюється дитяча періодика.

Реально бібліотека тримається лише на ентузіазмі Ірини та технічної працівниці Елли Маргес. Завідувачка й до цього дитячого вернісажу власним коштом придбала кульки, яскраві прапорці, фарбу та папір. Там само кілька років тому на власні заощадження і гроші місцевих фермерів купила фарбу і разом з кількома ентузіастами зробили у бібліотеці косметичний ремонт.

— А на кого сподіватись? — запитує жінка. — Он клуб, а ми з ним «сіамські близнюки», руйнується на очах, стіни чорні від плісняви, дірявий дах, а ми працюємо. От лише холодів чекаємо з острахом — доводиться одягати все, що маємо, замерзає вода у пляшках, чайнику. Годі казати, як це шкодить книжкам.

Працює Ірина Іванівна на 0,75 ставки. Казала, що бувало й на 0,25. Скільки це в грошовому еквіваленті, запитати було соромно… Та все ж вона залишається напрочуд енергійною, артистичною, натхненною та приємною у спілкуванні. Ірина тут народилася, отримала в училищі культури освіту і четвертий десяток літ прагне бути корисною селу. Їй це вдається! Я бачила зацікавлені оченята дітвори. Прочитають вдома новенькі книжки і, ймовірно, прийдуть за іншими. А там, дивись, нехай не всі, але найдопитливіші дізнаються, що їхніми краями мандрував відомий дослідник, збирач запорозьких старожитностей Яків Новицький, закоханий у козаччину. Познайомляться з його творчою спадщиною й пізнають та полюблять свій край і Україну. І в цьому діткам допоможе не тільки книжкова хранителька Ірина Клименко, а й сільська вчителька, берегиня краєзнавчого музею Новогупалівки, лауреат обласної премії імені Якова Новицького Наталія Нестеренко. Але щоб сягнути високого, треба готувати крила на землі. Як ось тут, під старими каштанами рідного села.