• Точка зору

Передчуття газової війни

Вікторія ВОЙЦІЦЬКА,

економіст, народний депутат України VIII скликання.

epravda.com.ua

Протягом останніх тижнів ми регулярно читаємо і чуємо різноманітні сюжети у новинах, де ці слова звучать невтішним рефреном.

_{Знецінення державного активу}

ПЕРШЕ, що спадає на думку більшості українців, — наша газотранспортна система (ГТС) як джерело доходів бюджету обміліє, бо західні партнери не почули аргументів української влади.

Так, ми за пів кроку до втрати гарантованих 40 млрд куб. м транзитних потоків російського газу на рік. (Потужність «Північного потоку-2» («ПП-2») — 55 млрд куб. м на рік, що суттєво більше, ніж заброньована Газпромом транзитна спромога нашої ГТС).

Дійсно, після припинення російського транзиту український бюджет щорічно втрачатиме десятки мільярдів гривень потенційних прибутків.

Дійсно, існує суттєвий ризик виведення (вочевидь, безповоротного) частини ГТС із експлуатації внаслідок можливого зупинення гарантованого транзиту російського газу.

Мова фактично про знецінення ГТС як державного активу.

Про ці ризики давно говорять експерти. Їх озвучують українські представники у перемовинах із західними партнерами. Останні обіцяють почати переговори щодо продовження українського транзиту паралельно з добудовою «ПП-2».

Крім того, Німеччина декларує готовність запровадити домовленості стосовно підвищення «захисту України від нових загроз скорочення газопостачання України». Звучить непогано, проте абстрактно. Мені хотілося б привернути увагу до речей конкретних. Подивімося на проблему добудови «ПП-2» під прикладним кутом зору.

_{Кілька можливих висновків}

ПРИПУСТИМО, що «ПП-2» добудують і він стане до ладу цієї зими. Припустимо, Газпром не буде формально відмовлятись од виконання обов’язків із гарантованої сплати мінімального щорічного транзиту через нашу ГТС в об’ємі 40 млрд куб. м і навіть справно цю платню вноситиме.

Припустимо, що Газпром продовжить політику утримання штучного дефіциту газу на європейському ринку, й у 2021-2022 роках його ціна становитиме близько 500 дол.

1. За такої ринкової кон’юнктури, вірогідно, збережуться мінімальні обсяги імпортування газу Україною, зокрема з метою закачування у сховища.

Наприклад, до 30 липня ц. р. з початку сезону закачування українські підземні сховища газу поповнились лише 2,1 млрд куб. м блакитного палива. Зараз у сховищах близько 17,1 млрд куб. м. За умови збереження тенденції навряд чи до кінця жовтня там буде більш як 20 млрд куб. м.

2. При відборі газу зі сховищ протягом наступного опалювального сезону в обсягах, аналогічних обсягам відбору в сезоні 2020-2021 рр. (13,2 млрд куб. м), у весну 2022 року ми ввійдемо з 6-7 млрд куб. м газу в сховищах. Відповідно за незмінної кон’юнктури в опалювальний сезон 2022-2023 років увійдемо з 11-12 млрд куб. м.

3. 11-12 млрд куб. м на початок зимового сезону — це дуже мало. Так мало газу на початку сезону відбору у вітчизняних сховищах не було ніколи. І ціна газу в Європі не перевищувала 500 дол. протягом кількох кварталів поспіль теж ніколи. Ніколи цього не було на тлі тривалого піке з видобутком товарного газу підприємст-вами НАК «Нафтогаз України».

4. Ніколи до введення в експлуатацію «ПП-2» Газпром не міг собі дозволити і тривалого зупинення транзиту газу до ЄС через точки входу в ГТС України з боку РФ.

Це і зрозуміло: перекривши газ на російсько-українському кордоні, Газпром тим самим позбавив би блакитного палива своїх європейських клієнтів, наражаючись набути репутації ненадійного постачальника та на штрафні санкції від європейських споживачів за недопостачені обсяги. Тому всі випадки газового шантажу РФ, що є на нашій пам’яті, були нетривалими — менше двох тижнів.

_{Нова реальність диктує нові ризики}

АНУ ЯКЩО в січні-лютому 2023 року, коли в українських сховищах із проєктною потужністю 31 млрд куб. м залишиться 5-6 млрд куб. м газу, в нас ударять тривалі морози, а Газпром раптом почне якісь «позапланові ремонти» або матимуть місце інші умовно об’єктивні причини для відключення всіх точок входу в нашу ГТС?

Хтось відповість — це нічого, нас порятують вітчизняний видобуток, реверсне використання газотранспортної системи для перекачування газу зі сховищ на Заході України та імпортованого газу з ЄС на схід і південь. Так, але не зовсім, адже вітчизняний видобуток зменшується. Своєю чергою внутрішній тиск пластів спорожнілих газосховищ не дасть змоги піднімати з них достатні об’єми газу.

Ну а вартість європейського імпорту (500 дол. чи вже більше на той час, до того ж транспорт до українського кордону, розмитнення, внутрішній транспорт, розподіл, надбавка постачальника) доходитиме до 20 тис. грн за тис. куб. м і не дозволятиме розраховувати на суттєві надходження газу з Європи.

Тож у разі похолодання протягом двох-трьох тижнів споживачі, що перебувають ближче до точок виходу ГТС України, найвіддаленіших від підземних газових сховищ на заході, не уникнуть спершу падіння тиску газу, а затим технологічних відключень міських котелень та індивідуального опалення, а також промислового обладнання.

Якщо Росія матиме змогу «розгойдати» обстановку на Півдні та Сході України, заморожуючи десятки міст, то чому раптом вона від цього відмовиться? Коли буде змога перетворити Одесу, Миколаїв, Херсон, Маріуполь на нові Алчевськи і звинуватити в цьому «невмілу українську владу», то чому б цього не зробити?

Якщо стратегічні об’єкти Збройних сил і новозбудовані за підтримки західних партнерів командні центри Військово-морського флоту не зможуть функ­ціонувати, хіба це не буде перемога РФ? Хіба на тлі таких можливостей не загоряться очі у схиблених голів керівництва північної сусідки спробувати «повторіть» агресію?

Сценарій цілком реалістичний.

_{Чим буде відповідати Україна}

МОЖЕ, у нас є проєкт з формування стратегічного запасу газу в сховищах, який би був недоторканним, підтримував тиск у ПСГ і міг використовуватися лише за кризової ситуації? Такий запас міг би дати відповіді на всі запитання, але за нинішніх цін його формування коштуватиме Україні 3-5 млрд дол. Причому джерелом повернення цих коштів продаж зазначеного запасу бути не зможе.

Цікаво, чи ставив хтось із наших переговірників питання про допомогу у формуванні такого запасу перед партнерами? Може, ми вживаємо суттєвих заходів, щоб наростити власний газовидобуток на шельфі Чорного моря?

Так, є торішнє рішення Кабміну про передавання Нафтогазу двох найбільших ділянок шельфу — родовищ Скіфського та Дельфін, але морем ходить аж одне дослідницьке судно.

Розраховувати на переможну інформацію про регулярні відкриття покладів газу на кшталт повідомлень із турецького шельфу за таких обставин не варто. З подібними темпами ми будемо чекати на газ із шельфу роками або й десятиліттями.

Можливо, ми розраховуємо на реверсні поставки газу на південь із Румунії? Теоретична можливість постачання блакитного палива звідти через територію Молдови існує. Більше того: тільки румунський реверс здатний забезпечити південь газом. Однак румунська сторона чомусь блокує експорт свого продукту до України.

Уряду Молдови «не вдається» сформувати тарифи на транзит своєю територією відповідно до європейських практик, внаслідок чого ставка обходиться Україні мало не на порядок дорожче, ніж відповідний транзит Україною для Молдови.

Наскільки ми просунулися на шляху розв’язання цих проблем і чи будуть вони розв’язані за майбутній, сподіватимемося, відносно спокійний рік, невідомо.

Є ще одна складова у рівнянні про румунський реверс: «шматок» транзитної труби з цієї країни проходить територією самопроголошеного Придністров’я.

Це значить, що контрольована РФ «влада» Придністров’я може заблокувати цей реверс у будь-який момент. Утім, Україна спроможна обійти придністровську ділянку, потрібно тільки побудувати обхідну «трубу». Але чи є кому ухвалити відповідне рішення чи бодай почати вивчати його доцільність?

_{Час ставати відповідальними}

Хотілося б мати відповіді від влади на ці та інші запитання стосовно енергетичної безпеки України, особливо Півдня, перед можливою новою газовою війною. Мабуть, ці відповіді важливі не лише для українців.

Кажуть, що найменш вірогідна та війна, до якої ти готовий. Варто показати, що ми готові до нової війни, бо наразі незібраність з боку України провокує агресію з боку ворогів і не додає нашим друзям розуміння, як саме вони можуть нам допомогти.

Відповідальними перед лицем нової газової війни мають стати Президент та урядовці, а не тільки виснажений диспетчер «Оператора газотранспортної системи України», якого вкотре можуть кинути на амбразуру задля порятунку країни.