У лещатах безробіття

Олена КОЩЕНКО.

Коронавірусна криза завдала нищівного удару по вітчизняній економіці. І чи не найболючішим його соціальним виявом стало безробіття, нинішній вал якого — тяжке випробування для України. Тільки за останні півтора карантинних року рівень незайнятості зріс у рази, перевищивши 10,5% і прирікши на злиденне існування мільйони українських сімей… Чи достатньо зусиль докладає українська влада, щоб подолати цю всенародну біду?

_{Офіційна звітність і реалії}

ЗА ДАНИМИ Державної служби зайнятості, кількість зареєст-рованих безробітних у нас становить 354 тисячі осіб, що на 105 тисяч менше, ніж іще було на початку року. Цю новину влада розтрубила на всю Україну. Мовляв, число зареєстрованих у регіональних центрах зайнятості досягло допандемічного рівня, ситуація на ринку праці поступово стабілізується «завдяки відновленню економіки»…

Так і хочеться запитати: «Та невже?». Адже було наведено відомості лише про офіційно зареєстрованих безробітних в Україні. У той час як реальні цифри незайнятих набагато більші, якщо їх розрахувати за методологією МОП (Міжнародної організації праці).

Чи чули у високих кабінетах, що в країні існує ще неофіційне, так зване приховане, безробіття, набагато масштабніше? Приховане безробіття — це коли людина хоч і не втратила роботи офіційно, але роботодавець, який відчуває невизначеність щодо майбутнього, «тимчасово» відправив її у безстрокову неоплачувану відпустку за свій рахунок, або перевів на часткову зайнятість із відповідним урізанням зарплати, або й узагалі — на «домашній простій до кращих часів» без усяких виплат.

Центр економічної стратегії опублікував дослідження стосовно ситуації на ринку праці в Україні. За даними експертів, сьогодні налічується щонайменше 3,2 мільйона співвітчизників (а це 22% від усієї робочої сили), які хронічно потерпають без заробітку. Як бачимо, реальний рівень безробіття зріс до критичних двозначних відсотків, чого в нас не було від початку 2002 року. І, найімовірніше, цифра ця не остаточна. За даними Міністерства економіки, 3,5 мільйона українців працюють неофіційно. У нинішні часи економічних потрясінь поширена в регіонах практика виплати зарплат у конвертах зробила співвітчизників більш уразливими до звільнень. Як свідчать реалії, саме їх — найбідніших загалом людей у країні, у котрих нема грошової «подушки безпеки», — зазвичай і звільняють першими.

_{Залишаються без допомоги}

БЕЗРОБІТТЯ має ще й іншу гостру соціальну грань, на яку вказують дослідники: в Україні зменшується кількість безробітних, які отримують допомогу. Однак це відбувається не завдяки зменшенню рівня незайнятості, як намагаються подати в уряді. Бо якщо в країні стало менше одержувачів допомоги у зв’язку з безробіттям, то це мало б свідчити про реальне збільшення зайнятості. Але чому тоді Мінекономіки так прямо і не скаже: «Зросла зайнятість», — а заявляє про її «пожвавлення»? А тому, що насправді вона не зросла.

«Кількість одержувачів допомоги скоротилася не через сплеск української економіки, а тому, що допомога з безробіття у нас обмежена за часом виплат», — пояснив ситуацію економіст екс-міністр фінансів Ігор Уманський. За його словами, під час карантину багато українців звернулися по допомогу до держави. Але через запроваджені локдауни це сталося невчасно. Граничні терміни отримання грошей для більшості людей минули. Їм просто відмовили. «Тепер стає ясно, що люди, швидше, не знайшли довгоочікуваної роботи, водночас втративши право отримувати допомогу від держави в складний для себе і країни період. А нам тут уряд говорить про створення нібито нових робочих місць…», — стверджує експерт.

_{Потрібна робота, а не обіцянки}

СТРІМКЕ зростання безробіття і, відповідно, збідніння населення загрожує значними соціальними потрясіннями. Вибухонебезпечна ситуація визріває. І це дуже добре розуміють наші «слуги народу».

Як відомо, ще у травні минулого року Кабмін урочисто повідомив про початок реалізації програми «Велике будівництво» зі створенням пів мільйона нових робочих місць у десяти ключових галузях економіки. Навіть повідомлялося, що уряд виділив додаткові 1,3 мільярда гривень на боротьбу з безробіттям…

У цілому хід зрозумілий і вже випробуваний в історії. Нагадаємо: забезпечення мінімальних соціальних гарантій та створення робочих місць для того, аби уникнути соціального вибуху, — це був один із трьох китів «Нового курсу» Франкліна Рузвельта — людини, яка вивела США з «Великої депресії» у 1930-х роках. За його президентства держава виділяла безробітним мінімальну допомогу, але надавала роботу. Для цього існувало державне замовлення на так звані громадські роботи, що передбачали будівництво доріг, шкіл, аеродромів, електрифікацію містечок, насадження зелених зон тощо.

Так що і для України, затиснутій у лещатах безробіття, це пролунало красиво і обнадійливо. І ось відтоді минув уже понад рік. Що маємо? Уряд геть не наблизився до виконання своїх обіцянок. Нібито пів мільйона створених робочих місць на ділі виявилися ліченими, але відкритими з помпою на телекамеру, вакансіями прибиральників, поштарів, соціальних працівників, будівельників, лісників. Причому на зарплату «аж» 6-8 тисяч. Водночас замість рекордного збільшення вакансій за рік 2 мільйони українців узагалі втратили роботу.

І не схоже, що на вітчизняному ринку праці найближчим часом розвидниться: бізнес, на якому тримається економіка і бюджети місцевих громад, упав на коліна.

За даними Мінекономіки, за останні 15 місяців підприємства втратили близько 400 мільярдів гривень. І найбільше банкрутств та збитків зазнали найменші з них, де ще донедавна кожний десятий українець мав роботу чи підробіток. Тут утрати просто катастрофічні. І їх, певна річ, не змогли компенсувати оті сміховинні 8 тисяч гривень, які видавала ФОПам держава. Це, до речі, цілковита протилежність ставленню урядів країн ЄС, у США, Канаді до бізнесу. Там підприємцям надали таку підтримку, за якої вони змогли зберегти і бізнес, і робочі місця.

Тим часом, за даними Європейської бізнес-асоціації, кожний п’ятий малий бізнес в Україні взагалі закрився, що призвело до скорочення над­ходжень у місцеві бюджети та зростання безробіття серед уразливих верств населення. Та й ледь уцілілі бізнеси, які ще так-сяк працюють, досі продовжують звільняти співробітників та скорочувати зарплати. З огляду на те, що восени на українців чекає нова хвиля збільшення тарифів і цін на продукти, проблема безробіття в країні загостриться вкрай…

_{Камінь спотикання — низька зарплата}

СЬОГОДНІ чимало безробітних опинилися на роздоріжжі. При цьому скористатися державною допомогою поки що поспішають аж ніяк не всі. Питається, чому? Можуть бути різні причини. Хтось, можливо, взагалі зневірився в ефективності роботи державних центрів зайнятості (а вакансій у них, і це на всю Україну, нині всього лиш 44 тисячі, що на 20% менше, ніж було іще торік), або ж просто не має фізичної змоги туди звернутися. Наприклад, через догляд за маленькою дитиною, або людина живе у віддаленому селі.

Хтось може зауважити, що все-таки в державних центрах зайнятості вакансії є. Чому ж безробітні за них не хапаються? За словами завідувачки відділу дослідження рівня життя Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України Людмили Черенько, проблема в тому, що всі вони низькооплачувані. Люди прагнуть знайти роботу з високим заробітком, шукають, та не знаходять.

Безумовно, безробітні співвітчизники мають бути забезпечені на Батьківщині гідною роботою. Натомість у кращому разі їм пропонують ярмарки вакансій у регіонах. Народ зазвичай «злітається» на них, як нічний метелик на світло, послухає, подивиться, повивчає пропозиції та й повертається додому ні з чим.

_{Що роблять інші}

У карантинні часи більшість країн докладають значних зусиль для подолання безробіття, істотно збільшивши державну підтримку співвітчизників.

Так, за період карантину рівень безробіття в США зріс з 3% до 14,7. Щоб пом’якшити вплив кризи, уряд затвердив безпрецедентний за розміром пакет фінансової допомоги зайнятим американцям: 2 трлн доларів. Він передбачає активне кредитування малого та середнього бізнесу, допомогу банкам, авіакомпаніям, низку видів соціальної підтримки. Самозайнятих та працівників-контракт­ників влада держкоштом навіть застрахувала від безробіття до завершення пандемії, ще й на строк до чотирьох місяців призначила щотижневі виплати в розмірі 600 доларів.

Уряд Данії покрив приблизно 75% зарплати працівникам, а Нова Зеландія надала одноразову субсидію в розмірі 7 тис. дол. особам, які працюють на умовах повної зайнятості. В Австралії, Канаді та Великій Британії діють подібні програми.

Південна Корея ввела екстрені виплати в сумі до 820 дол. для всіх сімей, крім третини найбагатших.

А тепер порівняймо турботу в цей же час української влади про своїх громадян.