• Сільські обрії

Працюють і живуть по совісті

Людмила ШУНКОВА.

Київська область.

Фото Павла Смовжа.

Не кожен у наші часи в селі має можливості та сили порати велике господарство. Наприклад, на території Іванківської селищної ради на Київщині таких усього три. І одне з них — в Іванкові, яке утримує родина Чиренків. Доглядати худобу господиня Марина Миколаївна звикла з дитинства. Її мама Наталія Миколаївна тривалий час працювала дояркою в тодішньому колгоспі імені Комінтерну, вітчим Василь Вікторович — їздовим. Вона бігала на ферму допомагати їм.

— У КЛАСІ шостому-сьомому вже й сама доїла групу корів, — згадує Марина. — З грошима було сутужно. Тому після закінчення 9-го класу школи в Запрудді, звідки я родом, розпочався мій трудовий стаж. Самостійно набрала 70 голів нетелей віком 1,5-2 роки і готувала їх до доїння. Працювала на совість. Два роки підряд виборювала перші місця серед доярок району. Коли вийшла заміж за Ігоря, який працював у колгоспі водієм, переїхали жити до його батьків в Іванків.

Нині подружжя має шістьох дітей. Найстарша, 22-річна Наташа, мешкає і працює в Києві, 20-річна Олена та 17-річний Олег навчаються у Катюжанському вищому професійному училищі, Ваня, Оксана та Саша — школярі. Понад 10 років Марина віддала роботі в колгоспному тваринництві, а коли його не стало, сім літ трудилась листоношею.

За нелегку працю платили копійки, і врешті-решт Марина звільнилась із пошти. Постало питання: з чого жити? Вирішили розводити худобу, бо корів тримали завжди, і ця справа була до снаги. Сьогодні мають трьох корів — Квасолю, Квітку, Маленьку, трьох телиць — Глашу, Джессіку, Доцю, бичка Тюльпана. «Ще є трохи курей та собачка Кнопочка, — додає господиня. — І наша «паличка-виручалочка» — конячка Манька».

На земельній ділянці площею чотири гектари, крім городини, сім’я вирощує овес, тимофіївку, конюшину для худоби. Солому з полів агрогосподарств забирають безкоштовно. Комбікорми доводиться купувати на базарі.

З ранньої весни до приморозків випасають Чиренки худобу. В цьому батькам допомагають діти у вихідні в період навчання та під час літніх канікул. Родина реалізовує молочну продукцію жителям Іванкова. Є клієнти, які купують у них набіл уже понад 10 років.

— Беруть молоко, сир, сметану, сироватку, — розповідає Марина. — Раніше чимало замовлень було на масло, нині набагато менше. Домашнє господарство не таке вже прибуткове діло. Міркуйте самі: на одну дорослу тварину потрібно на зиму близько трьох тонн сіна. Крім того, щодня по 5 кг на дійну корову та по 1-1,5 кг на телицю комбікорму. А ще ж у ясла треба покласти буряки, гарбузи, картоплю, жом, макуху. Якщо порахувати, то заробіток дуже скромний. Проте працюємо на себе, і коли звик до цієї роботи змалечку, то вже не хочеться займатися чимсь іншим.

Годі говорити, скільки зусиль вимагає догляд за тваринами. Найбільше клопотів у господині. Її робочий день розпочинається на світанку, а закінчується аж за північ. Приготування їжі для сім’ї, порання худоби, триразове доїння корів (о 7-й, 14-й, 21-й годині), переробка молока і реалізація його та іншої продукції, заготівля кормів... Аби скрізь встигнути, крутила педалі старенького велосипеда, потім осідлала скутер, а три роки тому отримала права. Щоправда, на «Таврію», якою керує, багато не навантажиш… Є у них друга машина — «Нива». Нею чоловік возить у причепі сіно для худоби на зиму, мотоблок та використовує для інших потреб господарства.

Що самі гуртом надбаємо, каже Марина, те й матимемо. Пам’ятає, як звернулась по матеріальну допомогу, то не лише відмовили в її виділенні, а й дорікнули: навіщо, мовляв, народжувала багато дітей... Так само, стверджує жінка, нема сенсу розраховувати на підтримку держави в утриманні худоби. Колись на кожну корову одержували кошти через селищну раду. Але дотація за молодняк у сумах 200, 300, 600 гривень не варта того часу, що витрачався на оформлення документів: більше було тяганини, аніж грошей. Невигідним виявилось і вирощування поросят, яке родина практикувала протягом двох років.

Таке чимале господарство забирає не тільки багато часу, а й сил. Приміром, на земельну ділянку, де зернові сіють… вручну (зазвичай цим займається Марина Миколаївна з донькою Оленкою), двічі на тиждень вивозять гній. Вдома через брак місця (на присадибній ділянці на восьми сотках росте сад, де поруч яблунь, груш, вишень, слив — малина, смородина, квітник із трояндами, ліліями та іншими квітами) зберігати його ніде. Коли нагромаджується достатньо гною, частину можуть продати (черга на його придбання велика). Купити тракторець, про який мріють, наразі не вдалося: поки збирали гроші, ціна на нього підскочила вдвічі… Добре, що торік для полегшення праці придбали доїльний апарат. Отак і господарює працьовита сім’я, виходячи з можливостей і сподіваючись лише на себе.