• Болить!

Розтерзаний водогін

Віктор ЗЕЛЕНЮК.

Вінницька область.

З-поміж усіх населених пунктів колишнього Шаргородського району село Конатківці єдине в окрузі, де є вапняковий, глиняний і піщаний кар’єри, три ліси, два ставки і гідрологічна пам’ятка природи місцевого значення — джерело «Південне вікно», яке називають Вікниною, що живить річку Устриця, притоку Дерли. Саме біля нього до жовтневого перевороту стояв панський пивзавод, продукцію якого постачали до царського двору, а за наших часів тут намагалися використати воду для потреб громади з відродженням пивоварної справи.

ПОЧАЛИ з водогону. У 1990-х роках його побудували за кошти місцевого колгоспу, яке очолював світлої пам’яті Кирило Слісарчук. Він побачив у цьому соціальну вигоду для селян, тому все зробив для того, щоб люди користувалися водою безкоштовно. Всі витрати взяло на себе господарство, яке ходило у міцних середняках.

Тоді було прокладено чавунними полив’яними трубами понад два кілометри підвідного водогону від джерела до водонапірної башти. Кожна 20-сантиметрова за діаметром труба мала шість метрів довжини і важила понад три центнери. Водокачку збудували колгоспні будівельники, а спеціалісти одного з вінницьких підприємств, які здійснювали монтаж водогону, гарантували його надійність на 100 років експлуатації.

— Згодом наш водогін розтерзали, як і саме господарство, — порозвалювали все, що тільки можна було, — розповідає вчитель місцевої школи Віктор Федишин. — Знову ж таки силами господарства роботу водогону було відновлено. Та недовго, як то кажуть, музика грала. Уже в жовтні 2005 року він остаточно припинив служити людям. Бо на нашу спільну біду в селі визрів такий собі господарник місцевого розливу в особі Григорія Миронюка. У цього «добродія» проклюнулася керівнича жилка. Він створив фермерське господарство й заходився ділити колективне майно, тому що не всі пайовики хотіли з ним працювати. Доділилися до того, що майна майже зовсім не залишилось…

Аж тут пан Миронюк вирішив висуватись на посаду сільського голови. По селу пішли його агітатори-прибічники, наобіцяли людям «золоті гори», що працюватиме водогін, до села підведуть газ та ін. Відомо, що наш довірливий народ не раз наступає на ті ж самі граблі і підтримує чергового обіцяльника вухами. Так було і в нашому випадку. У квітні 2006 року Григорія Миронюка обрали сільським головою. А за три місяці до цього водогін було передано на баланс місцевої громади, чим підписано вердикт його знищення. І результат не забарився.

Спочатку він продав одну з двох водонапірних башт, яку кинув вітер, згодом викопав частину чавунних труб, які подавали воду із джерела до башти, що на околиці села, ще пізніше (під кінець своєї каденції) дозволив буріння артезіанської свердловини. Сьогодні нас турбує питання: хто власник тієї свердловини, яка її глибина, який запас води і чи взагалі вона там є? За скільки продав башту і демонтовані труби? Де виручені кошти? Чи правда взагалі, що сільський голова списав з балансу сільради водогін, хоча він мав служити 100 років? Чому таке важливе для громади питання не виносилось на громадські слухання?

Пізніше на сесії сільської ради пан Миронюк прозвітував перед депутатами, що в нього у сейфі залишилось 50 тисяч гривень, на які він планує під’єднати свердловину до водонапірної башти, підвести електрику, купити насос…

З того всього нічого не зроблено. Ба більше, було знищено-розкрадено майно недобудованого пивзаводу, готовність якого становила 90 відсотків.

Минув час... Відбулось об’єднання громад, сільської ради у Конатківцях уже немає. Григорій Миронюк спокійно живе на заслуженому відпочинку від «праведних трудів». Ніхто свого часу не зупинив його протиправних дій, а тепер ми пожинаємо результати такої відвертої байдужості… Люди звертались із заявою до відповідних органів, але, на жаль, результату не було.

Страшно жити у селі, в якому немає найпотрібнішого, життєво необхідного блага — води. Люди мучаться: доносять, довозять її кожен собі хто як може. Натомість джерельну воду природно-заповідного фонду використовують місцеві орендатори, агрофірми для проведення сільськогосподарських робіт на полях!

Гине село без води, покидає село молодь, ось уже і дамоклів меч завис над школою — немає дітей… А чого тут залишатися, якщо немає роботи і навіть худобу важко утримувати через відсутність води у криницях. У більшості домогосподарств вони попересихали.

Попри все у місцевих жителів іще ледь жевріє надія, що керівництво Шаргородської територіальної громади допоможе їм відновити роботу водогону, а правоохоронні органи таки розставлять крапки над «і» й дадуть відповіді на питання, які хвилюють людей.