• Глибинка

Концерт у старенькому клубі

Ганна КЛІКОВКА.

Запорізька область.

Фото автора.

Село Федорівка — чарівна місцина у Запорізькому районі, на межі з Дніпропетровщиною. Неповторної краси різнотрав’я у балках, рукою подати до величного Дніпра. Неділя, спека, на вулицях нікого… А мене запросили на 12-ту до клубу.

ЗНАЙШЛА його між густих заростей бур’янів — приземкувате одноповерхове приміщення, де колись була пошта, медичний пункт і, власне, він, клуб, з відчиненими дверима, які, здавалося, були підперті повітрям і трималися… А трималися вони на ентузіазмі Людмили Литвиненко. Як і все інше в цьому будинку, такому непоказному зовні і такому привітному всередині. Людмила грала на піаніно, а дітвора поруч у тісному колі весело підспівувала їй — ішла репетиція концерту. І під дахом давнього клубу, який бачив тут різні пристрасті — від колгоспних зборів на початку 1950-х років до розкішних концертів місцевого фольклорного гурту «Маки», всім було весело навіть попри діряву вичовгану підлогу. На фарбованих стінах — стенди зі світлинами, які промовляють про село, минувшину колгоспу «Шлях до комунізму», видатних людей, які прославляли село у труді і спорті. Історія! Гармоніюють зі сценою штори, завіса. І навіть букет польових квітів обіч сцени був настроєвим.

І от глядачі заповнили залу. Прийшли батьки дітей, котрі готували концерт, привели й менших діток, а також старші люди, котрим завітати на захід у клуб — справжня радість.

Треба було бачити, як виступали семеро маленьких артистів! Вони хвилювалися, іноді декламатори забували слова (їм підказували глядачі із зали), одягали саморобний реквізит, входили в роль. Маленький песик також стрибав і млів від задоволення й дитячої любові. Це було зворушливе видовище! Голоси їхні були дзвінкі, пісні улюблені, дитячі, а «Червону руту» з ними співала і аплодувала вся зала.

Це була їхня сцена, їхні глядачі, їхні емоції, які у дітей залишаться на все життя. І скільки радості випромінювали дитячі оченята, коли після концерту всіх покликали до столу зі смаколиками — морозивом, тістечками, цукерками та печивом. Артистів нагородили персональними солодкими призами. Усю цю смакоту передав дітлахам кількома великими пакунками місцевий фермер Олександр Кириченко, який також був у залі й спостерігав, як на сцені виступає його синок Данилко разом із іншими маленькими артистами: Олександром і Сергієм Сиротенками, Микитою Пархомовим, Вікою Богдановою, Володею та Ксюшею Рашевськими.

Старенькому клубу виповнилося 72. Колись ним, як і іншими сільськими об’єктами інфра-структури, у Федорівці опікувався колгосп-мільйонер «Шлях до комунізму». Коли ж шлях обірвався, все почало занепадати, то клуб із обдертими стінами й жахливим безладом став нічийний. Сумне видовище руйнації! 2013-го четверо ентузіастів, серед них і Людмила Миколаївна Литвиненко, вирішили вдихнути в це приміщення нове життя: самі штукатурили, білили, фарбували, лагодили сцену. Людмила залучила до «реанімації» глядацьких крісел свого чоловіка, і тепер вони — як у невеличкому міському кінотеатрі. Клуб знову ожив. Щоправда, лише влітку Людмила, колишній викладач музики, на винятково добровільних засадах проводить тут із дітьми заняття: ставлять художні номери, готують сценки, влаштовують конкурси, фотоконкурси. Дитячі доробки представлені на виставці малюнків, аплікацій.

— Але ж для навіть найпростіших занять потрібні матеріали. Звідки берете? — запитую ентузіастку.

— Ні в кого не прошу, — відповідає Людмила Миколаївна.— Збираємо пляшки, скляну й пластикову тару, картон, здаємо все це і отримуємо по 500-600 гривень. Двічі на рік такі акції нас підтримують, купуємо все необхідне для дитячої творчості. А всілякого непотребу стільки, що й шукати особливо не доводиться — балки, зелені зони потопають у смітті, його ніхто не вивозить роками, хоча ми били на сполох. Додають свого «скарбу» дачники, всі, кому не ліньки, скидають його будь-де. Тож я прошу дітей, батьків, щоб допомагали нам вибрати все, що можна здати як вторинну сировину.

Людмила пояснює, що зверталися у різні інстанції й щодо долі клубу, але скрізь вердикт був однозначний: село неперспективне, немає сенсу вкладати кошти у його реанімацію. Відтак усе, що могли, зробили власноруч. Існують на пташиних правах, радіють тому, що ніхто не забороняє проводити заняття. Добре й те, що останнім часом дещо підтримують місцеві фермери — родина Товстиків, Олександр Кириченко, за це їм щира дяка.

Щоправда, каже жінка, відколи Федорівка стала частиною Широківської ОТГ, напевне, клуб перейде у її власність. Тож яка доля його чекає, невідомо.

— Коли я 16 років тому переїхала у село, познайомилася з історією Федорівки, була вражена, наскільки глибинна духовна спадщина нам дісталася, — розповідає Людмила. — На сцені цього клубу народився вокальний фольклорний гурт «Маки», він став улюбленим, справді народним колективом, своєрідною візитівкою села. Мене надихнула Раїса Микитівна Якубовська — вона єдина залишається з нами, живий свідок і солістка ансамблю, яка пам’ятає ті пісні, в яких душа народу. Не повинно все те відійти у небуття. Хочеться, щоб жив наш клуб, не замулилися джерела духовності.