Архів
П’ятниця,
30 липня 2021 року

№ 56 (19904)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:КриницяНаша пошта
  Версія для друку          На головну
  • Сільські обрії

Подесенське сіно

Віталій НАЗАРЕНКО.

Чернігівська область.

Фото автора.

Артем Севастьянов і Леонід Ющенко з Остра заготовляють сіно за спеціальною технологією, отримуючи в кінцевому результаті продукт вищого ґатунку. Вони займаються цією справою всього чотири роки, але вже мають досить великий ринок збуту. Зокрема, їхнє сіно купують приватні конеферми та столична кінна поліція.

ЛЕОНІД та Артем більше відомі краянам, як власники найбільшого на Чернігівщині виноградника. Їхня фірма «Агро-Парк «Псьолів Острів» носить назву однойменної місцевості, розташованої в Остерському Подесенні, з унікальними флорою та фауною. На території парку є не лише виноградник, а й молодий сад, пасіка і равликова ферма. Взялися й заготовляти сіно. Кажуть, бізнес прибутковий, якщо є постійні клієнти і відповідні площі.

«Ми обкошуємо орендовані і власні поля, — пояснює Артем Севастьянов. — Це здебільшого колишні заливні луги, тому трава, яка росте тут, не тільки екологічно чиста. Це різнотрав’я, яке є природним, а не культивованим. Через це наше сіно цінується більше, ніж, скажімо, люцерна чи конюшина».

Якщо займатися «сіновим» бізнесом тільки для потреб місцевого сільського населення, то на рентабельність вийти складно. Головний збут, за словами підприємців, — це приватні конеферми та кінна поліція. Але там вимоги до характеристик продукту найвищі. Сіно не повинне бути вологе або пересушене. Аби досягти найвищої якості, його заготовляють за особливою технологією.

«Траву косимо вночі, в обід і до вечора валкуємо, потім досушуємо у валках, але не даємо почорніти. Сіно повинно бути добре прив’ялене. Оце прив’ялене сіно ми й тюкуємо, — каже Леонід Ющенко. — Тюк у нас виходить зеленого кольору, а сіно запашним. Найкраще ж отримуємо, коли стоїть хмарна вітряна погода — тоді сіно має вигляд як щойно скошене, його важко відрізнити від свіжої трави».

Наскільки вигідно торгувати сіном?

«Звісно, прибутки не порівняти із тими, що від вирощування соняшнику чи кукурудзи, — відповідає Артем. — Але сталий прибуток маємо. Так само не порівняти гектар сіна з гектаром саду, бо це різні капіталовкладення. Хоча ми також вкладаємось у наші сіножаті: по весні підсіваємо, на своїх лугах висмикуємо кінський щавель і будяки, вирівнюємо площу».

Зазвичай остерські підприємці обмежуються одним укосом. Кажуть, можна косити й отаву, але поки що в них не настільки багато клієнтів, вони тільки напрацьовують базу. Своє сіно продають тоннами. Торік ціна була 2,5 тисячі гривень за одну тонну, цьогоріч — 2700 гривень.

«Шпагат подорожчав удвічі, та й працівникам треба більше платити, — розмірковує Артем Севастянов. — Але це й не здирницька ціна, враховуючи якість нашого продукту. Наприклад, столична кінна поліція, після того як один раз купила наше сіно, іншого не шукає. До цього їм возили то вологе, то пересушене, пакували навіть у поліетилен».

До речі, торік продали київській кінній поліції 35 тонн придесенського лугового сіна. Цього року планують продати більше — через збільшення норм споживання і зростання поголів’я коней. Можливо, колись їм вдасться вийти і на міжнародний ринок. Принаймні арабські шейхи дедалі частіше купують тюковане різнотрав’я з екологічно чистих українських лугів.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Ціна поки що не зміниться
Читати
Кому пощастить за державний кошт
Читати
Тиснуть на підприємців
Читати
Кадрові ротації
Читати
Палав заповідний ліс
Читати
Ковідні хмари згущуються
Читати
Дорожчає і дорожчає
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове