Чому зникають жайворонки

Микола НЕЧИПОРЕНКО.

Дніпропетровська область.

Відомий у Дніпрі орнітолог Михайло Листопадський повідомив: зі 150 видів пернатих, які традиційно водилися у степах, залишилося 34. А перелітного птаства немає уже майже зовсім. Тобто не відлітають нині передусім тому, що й сюди не повертаються.

ДАЛІ Михайло Листопадський говорить таке: «На нашому віку відбувається катастрофічне зменшення чисельності останніх зі степових видів. Навіть масові донедавна польові і малі жайворонки — невеличкі пташки, які раніше високо в небі завжди виспівували над полями, сьогодні теж майже зникли». За його спостереженнями, занадто багато степових птахів «давно вже не було на наших територіях, і немає тепер підстав очікувати їх появи». Не інакше, як ми вижили пернатих. Не рідні віднині для птаства придніпровські землі. Зачинили ми для нього небо. І та група степових птахів, котра ще нас не залишає, уже настільки малочисельна, що, як висловився Листопадський, «у функціонуванні степових екосистем її участь уже майже не помітна».

Скажімо, на Дніпропетровщині ще недавно привільними місцями проживання пернатих, зокрема й водоплавних, були Булахівський і Солоний лимани на околицях присамарських лісових масивів на їх зіткненні з безкраїми степами. Але ось яка «неприємність»: і тут птаства катма.

— Я б сказав, буквально на очах вони зникли й більше не співають, — говорить інший відомий в області орнітолог Петро Чегорка. — Причина? А гадаєте, що безслідно й без втрат можна засівати величезні площі монокультурами, вирощуючи їх виключно завдяки сотням, уже й тисячам тонн хімдобрив і особливо засобів боротьби зі шкідниками та хворобами?

При цій нагоді Петро Тимофійович нагадав про дуст, котрий із 40-х років минулого століття вважався панацеєю ледве не від усіх бід в аграрному виробництві. Речовину з довжелезною назвою дихлордифенілтрихлоретан — ДДТ — випадково отримав австрійський студент Отмар Цейдлер, та не надав їй значення. А 1948-го швейцарський хімік Пауль Мюллер, який не полінився дослідити її властивості, отримав за своє відкриття Нобелівську премію. Світ аплодував ученому і вважав його спасителем усього, що людство вирощувало на полях, городах і в садах. У мого діда Сергія під клунею на цеглинах стояв паперовий мішок із дустом, накритий шматком толю. Тільки-но щось шкідливе у садибі з’являлося, він набирав пів відра порошку і сипав стільки, скільки вважав за потрібне. Так робили всі. Колгоспи ледве не змагалися, хто більше внесе. І скрізь на планеті це тривало доти, доки не тільки у крові моржів, а й у грудному молоці жінок по всьому світу не виявили сполуки ДДТ...

Тоді, продовжує нашу розмову Михайло Листопадський, люди схаменулися, одначе нині видно, як на долоні, що ніякого уроку насправді не засвоїли. Адже інсектициди, пестициди, гербіциди, фунгіциди і тому подібні отрути всюди використовуються майже наввипередки та в необмежених і в неконтрольованих обсягах. Ми не маємо відомостей, чи знаходять сьогодні агрохімікати у крові моржів та материнському молоці, але ще років 10 тому відомий у нас медик Володимир Павлов сказав мені, як відрізав: «Серед механізаторів, які за радянських років вносили гербіциди, жодного не залишилося живого». Навряд чи нині найняті аграріями «без затрат ручної праці розкривати потенціал рослин» люди не ризикують теж дочасно скінчити свою земну путь. А першими, видно, і страждають пернаті, мов попереджаючи нас про неминуче лихо.

Дедалі менше доводиться чути й солов’їв навколо самарських лісів і вздовж орільських та привовчанських, у тутешніх верхів’ях Дніпра. І це незважаючи на те, що власники неповторних голосів вважаються узлісними птахами. Багато хто вірить, начебто, прибувши навесні до нас, самці своїм чарівним витьохкуванням приваблюють самок. Це не більше, ніж красива легенда. Насправді вони прилітають у наші краї першими і відразу ж захоплюють собі території. Облітають «квадрати» по периметрах і попереджають співом «сусідів», що тут уже зайнято. Густо солов’ї не селяться. Але сьогодні немає потреби надривати голоси: куди не полети, всюди вільно, суперників катма. Якщо один самець на гектар припадає — то ще й добре. Але це вже не просто не густо, а пусто.

Інша річ польові чи степові пташки. Їм лісів не треба — простір давай. Це шпаки і горобці, ластівки і синиці, бджолоїдки і боривітри, вівсянки, в’юрки і так далі. Особливість тут переважно така, що годуються і комахами, і насінням та плодами рослин. Відтак залежні від жучків-черв’ячків та порослих чагарниками балок і перелісків, дикорослих трав, у яких гніздяться, щоб хижаки не знайшли пташенят. Біда вся в тому, в один голос кажуть обидва орнітологи, що в нас і заповідні зони та природні парки розорюють, уражуючи сучасними засобами захисту рослин. Котрі знищують комах, якими птахи годують своє потомство. Коли харчів та місця катма, хто сюди прилітатиме? Природу не надуриш! Своєю чергою чим менше птахів у наших краях, тим більше всіляких пестицидів доводиться вносити. Бо якщо раніше пернаті якраз і поїдали шкідників, то тепер робити це майже нікому. Замкнене коло…

— Одного ранку в Павлоградському районі я перетнув навскіс Булахівський лиман, який уже згадував, — розповідає Листопадський, — і мало, дуже мало з-під моїх ніг вистрибувало коників і цвіркунів. А це досить серйозний привід бити на сполох.

А далі Михайло Листопадський раптом запитує: «А джмелів часто доводиться бачити?». Отож! Дякувати треба Богу, що оси ще не зникли. Але коли загинуть бджоли — а мруть вони вже вуликами і цілими пасіками, особливо коли аграрники щедро застосовують пестициди, то, як хтось іще за давніх часів попереджав, слідом поголовно зникнуть і люди.

З якою ж метою, зрештою, придніпровські орнітологи публічно обговорюють цю тему? Адже, здається, протистояти отрутохімізації не просто марно, а й нереально. А Михайло Листопадський і Петро Чегорка ні на йоту не сумніваються: «Нікуди нам не подітися — доведеться відмовлятися від пестицидів». На що дуст був у неймовірному фаворі, одначе канув у Лету. Слідом мають піти й нітрати та пестициди. Чегорка наполягає, що рано чи пізно органічне землеробство повернеться у планетарних масштабах, і закликає нас схаменутися та якомога скоріше згортати орні землі на користь дикорослих перелісків і заказників. А Листопадський займається відтворенням і постачанням тим, хто вирощує тепличні овочі, кількох видів комах і кліщів, які знищують усіляких шкідників та збудників хвороб і на томатах, і на огірках. Запевняє, що це виробникам обходиться дешевше, а прибутки приносить вищі не лише через, уявіть собі, вищі урожаї, а й тому що екологічно чиста продукція коштує дорожче.

— Звичайно, масштаби теплиць не порівняти з відкритими ґрунтами, — підводить риску Михайло Листопадський, — та заміни отрути біологічними методами захисту рослин людству нізащо не уникнути. Природу краще не підкоряти, бо ми приречені використовувати створене нею — нічого іншого!

Якщо гадаєте, що дніпровські знавці пташиного світу тільки бурю у склянці води здіймають, то наведу таку статистику: вчені Американського орнітологічного товариства повідомили, що сьогодні порівняно з кінцем минулого століття чисельність солов’їв у Європі й Азії знизилася на 90%. І перспективи трагічні. Європейські зимують в Африці. Для цього їм двічі на рік доводиться долати значні відстані. Але умови, в яких солов’ям випадає нині виживати, позначаються дуже сумними наслідками. Птахи втрачають змогу вигодовувати здорове потомство, немічне ж дедалі тяжче як відлітає у вирій, так і повертається. Ба більше, у солов’їв із року в рік коротшають крила (посміємо припустити, що в інших пернатих також). Тому настане момент, коли вони відлетять і назавжди залишаться у гостиннішій для них Африці. На «дикому» континенті — тільки не у нас.