Наша пошта

Жага до слова і життя

 Мотя ЗЕЗЮЛІНА.

м. Харків.

 ВІДТОДІ як я закінчила Гринівську школу в Роменському районі Сумщини, минуло понад 50 років. Та досі не пориваю зв’язку зі своєю улюбленою вчителькою української мови та літератури Олександрою Калениківною Тарасенко, яка вчила нас грамотно писати, спонукала до мислення, відкривала нові імена письменників, поетів, закликала любити Україну, рідний край, чарівну природу і, звичайно, солов’їну рідну мову.

Дуже нелегкими були дитинство і юність в Олександри Калениківни — довелося пережити війну, зазнати страхіть голоду і холоду. Щоб якось виживати, ходила збирати колоски на колгоспне поле. Ні на мить не підкорювалась нелегкій долі, боролася як могла на рівні з дорослими. Допомагала своїй мамі, яка тяжко працювала за трудодні.

І коли мама, яка залишилася в селі Сміле сама, потребувала допомоги, донька вже зі своєю сім’єю повернулася до неї. Все господарство взяла на свої плечі, одночасно працюючи у школі. Згодом подружжя збудувало нову хату, посадили садок. Яка ж то радість була! А ще більшою радістю стало народження другого сина. Додалося турбот, та вони були приємні. Молода жінка і вдома всьому лад давала, і в школі. Старанно і творчо готувалась до уроків, перевіряла купи зошитів, робила аналіз помилок. 40 років Олександра Тарасенко віддала улюбленій професії, ніколи не пошкодувала, що вона педагог.

Діти до неї тягнулися, це окрилювало вчительку. Пишається вона, що шість її учениць закінчили факультет української мови і літератури.

Олександра Калениківна — учитель-методист, відмінник народної освіти, має багато грамот і подяк. Інакше й бути не могло, цього вона заслужила щоденною сумлінною працею.

Пролетіли роки. Сини стали юристами. Жартує іноді їхня мати: «Я живу в законі», — каже. Тішиться своїми синами і невістками, адже вони подарували їй чотирьох онуків і правнучку Соломію.

Уже давно Олександра Калениківна на заслуженому відпочинку. 20 років тому її чоловік відійшов у інший світ. Звичайно, нелегко жити самотою, та вона долає труднощі. Довелося перенести тяжку хворобу. Лікарі поставили її на ноги, цьому сприяла невичерпна у неї жага до життя.

А ще моя вчителька пише вірші. Пише просто, зрозуміло, захоплююче, з любов’ю про рідне село, школу, своїх учнів, Україну... Вона написала гімн селу Сміле, а також місцевій школі. Композитори-аматори її вірші поклали на музику. Молитви Олександри Калениківни співає церковний хор у сусідньому селі Томашівка.

Я щаслива, що доля звела мене з чудовою жінкою — обдарованим педагогом, ніжною матір’ю, талановитою поетесою, мудрою людиною. Многії їй літа!