• Точка зору

Iшли в Європу. А попали куди?

Михайло ЧАПЛИГА,

політичний експерт,

правозахисник.

«Геополітичний флюгер» — саме так я назвав би блок «сенсаційних» заяв. Їх недавно зробив Давид Арахамія, глава «монобільшості» (найбільшої правлячої фракції в нашій країні). Мова щодо нашого «нового» стратегічного курсу і «нового» стратегічного партнера — Китаю і його правлячої комуністичної партії.

ЯК ЖЕ нас покрутило за останній місяць!

Хочу нагадати про те, що ще кілька тижнів тому ми на всіх парах неслися, друзі, в ЄС і НАТО. Власне, так, як було прописано в нашій Конституції. Але нам там, вибачте, показали пів руки: спочатку в ЄС, а потім і в НАТО.

Та в нас же є «герой сцени»! Тепер він грає з себе президента. Власне кажучи, товариш Ар-я викликав «на арену» керівників Німеччини і Франції. Ті йому (щоправда, культурніше) дали відкоша.

Тоді Ар-я став скаржитися товаришу Байдену, ба більше — вимагати, аби той миттю дав указівку товаришам у НАТО, що нас треба туди прийняти. Однак і Байден прямо сказав типу: «Дулю з маком вам!»

Усе! На цьому закінчився перший тиждень, на якому нам у Євросоюзі та Північноатлантичному альянсі опустили шлагбауми.

Рівно через тиждень наш корабель розвертається, і ми несемося туди ж — у стратегічне партнерство зі США — поза НАТО. Справді, є такий варіант, чому б і ні?

Є певні країни, які користуються «парасолькою» військового захисту Штатів, надаючи для співробітництва території: будуть же американці свої бази захищати? Неодмінно!

Але щось пішло не так, і після візиту держсекретаря США Е. Блінкена на третьому тижні балакучі голови в ефірах уже забули про попередні два курси і почали балачки про стратегічне партнерство з… Великою Британією.

Настав четвертий тиждень. І от у нас тепер новий стратегічний партнер — Китай.

Хтось скаже, що це просто Арахамія… Мало що він говорить: то сосни в нього якісь корабельні (такими словами глава фракції назвав свою колегу пані А. — Ред.), то ще щось… Тобто не треба звертати уваги.

Ні, треба! Бо, якщо я не помиляюся, більш ніж шість днів у секреті тримали те, що підписали з… Китаєм. А ми ж уклали із Китаєм серйозний документ. Справді — про стратегічне партнерство.

Якщо ви зараз зайдете на сайт, наприклад, Мінінфраструктури і почитаєте офіційне повідомлення, то в передостанньому абзаці побачите, що для нас Китай — стратегічний партнер. Отож, уже дивимося на Піднебесну. Ба більше: в нас є рішення РНБО, згідно з яким «Мотор-Січ» мала бути націоналізована, аби вибити її з-під… Китаю!

Ну а що цікавить Китай в Україні?

Китай в Україні насамперед цікавить транзит, звичайно ж. Пам’ятаєте, є Балтійсько-Чорноморська дуга — вузьке горло, яким «ходять» товари і послуги із Заходу на Схід, з Китаю в Європу, а ще три «шлюзи» на ній — країни Балтії, Білорусь та Україна?

Свого часу «шовковий шлях» («один пояс — один шлях») пішов через Білорусь. І наш транзитний потенціал був помножений на… нуль: Китай почав вкладати величезні гроші в Білорусь. Але після тамтешніх президентських виборів і всього, що відбулося потім, на цю країну наклали санкції.

На санкції Білорусь відповіла. Мовляв, ми в такому разі закриваємо цей «шлюзик», розриваємо ваш «єдиний шлях і один пояс», і товари «туди і назад» більше не ходитимуть. Ось так! Тепер вже Захід відчує, що це таке.

Чим усе закінчиться, дуже важко сказати, але довіру (а в транзиті дуже важливі передбачуваність і довіра) вже підірвано.

І тоді Китай звернув свій світлий погляд знову на Україну. А що його цікавить, крім транзиту? Радянська науково-промислова спадщина (зокрема мова про «Мотор-Січ», і не тільки). Плюс наші природні ресурси і, звісно ж, земля.

Пам’ятаєте? Ті ж китайці багато разів до нас приходили, ледь не під сто мільярдів кредити пропонували тощо. І, завважте, ніяким верховенством права вони нам мізки не парили (бо їм це не вигідно. — Ред.).

Отже, товариші в ЄС, НАТО, США нашому товаришу Зеленському пояснили, що поводитися, як рояліст (від знакового для нашого глави слова «рояль») на міжнародній арені не можна.

Пам’ятаєте, ми святкували «байдень» — нашого президента покликали в США? І що робить Зеленський? Напередодні візиту він підписує документ (неважливо чиїми руками — там у них багаторукість) про стратегічне партнерство з… Китаєм!

У Женеві головна розмова Байдена з Путіним була про трикутник «Китай — РФ — США», про те, щоб його якось стабілізувати, зважаючи на дуже напружені відносини Китаю та США.

Ба більше! Розкол зачепив і політичні партії, і суспільство, і бізнес. До того ж найболючіша тема у США сьогодні — протистояння з Піднебесною.

І раптом після того, як ми (пам’ятаєте?) на другому тижні йшли в стратегічне партнерство США поза НАТО, Зеленський на очах у враженої публіки і того ж Путіна дає ляпаса колишньому своєму (я так розумію) стратегічному партнеру — Штатам. І підписує документи з Китаєм, пропонуючи «рояль в кущах» — себе (Україну) замість Білорусі назад в «один пояс — один шлях».

Я обома руками це схвалюю! Я саме це й обстоюю: треба з Китаєм мати стратегічне партнерство, і ми повинні бути тим транзитним Ельдорадо між Заходом і Китаєм. Це наш шанс, і потрібно його брати.

Але скажіть, будь ласка: що ж буде з візитом у США?..

І тут якісь чутки почали ходити. Чи то Зеленський туди не сильно хоче, чи то Америка вже не бажає…

Здавалося б, нічого страшного. Так ні, шановні, це не зовсім так. Відчувається, що щось дуже серйозне назріває.

В ТКГ (Тристороння контактна група з мирного врегулювання ситуації на Сході України. — Ред.) дивні речі стали відбуватися. І недарма колишній посол США в Україні Д. Хербст звернув увагу на те, що Штати не входитимуть у ТКГ. При цьому питання навіть не в РФ. Хербст прямим текстом сказав: справа (у тому числі) в Німеччині і Франції.

Після цього на люди виходить секретар РНБО О. Данілов і повідомляє, що Німеччина і Франція… зрадили Україну!

Нас тепер ще дужче чекають у ЄС і НАТО? Після того, що нашому стратегічному партнерові поза Північноатлантичним альянсом — США — надавали при Путіну ляпасів, уклавши співробітництво з Китаєм?..

Я тепер переживаю, що буде, коли ми вдруге «кинемо» Піднебесну... Не один раз ми вже китайців дурили — і з «Мотор-Січчю», і з земельними кредитами, і з іншим.

Що буде і куди ж нам після того йти?

Нашкодили, вибачте, ми вже всім!

Кажете, Туреччині ще ні? Це єдине. Але є нюанси. Є корінні народи...

А зараз хочу звернути увагу на нюанс «Турецького потоку». Ви багато про нього чули? Але шкода, якої він нам завдає, нічим не менша від «Північного потоку-2» («ПП-2». — Ред.).

Запитання: чому ж ми так багато розповідаємо про «ПП-2», але ні пари з уст щодо «Турецького потоку», який точно так само небезпечний із точки зору економіки транзиту для нас?..

Так от, коли я говорю, що ще не встигли з Туреччиною посваритися, маю на увазі: потенціал чималий… І якщо це все ж справдиться, нам треба забути про те, що в нас є зовнішня політика.

Хтось цікавиться: а як же так сталося? Все дуже просто. Влада перетворилася на клаптикову ковдру, так само, як і наша країна. Власне кажучи, в нас що не міністерство, то окрема вотчина. Взяв собі відомство і крути-мути все, що хочеш! Так само й на регіональному рівні. У підсумку — незбалансовані системи, зруйноване державне управління. Тепер добиваємо залишки суб’єктності й суверенітету. Чим? На жаль, діями цієї влади.

Друзі! Я хотів би, щоб ми свого часу, коли з’явиться для цього можливість, відновили конституційний лад, повернулись до наших основ і нарешті, заплативши страшну ціну (а це наш досвід, болючий, кривавий, страшний, який призвів до того, що ми втратили частину території, та хай це буде нам наукою, щоб «ніколи знову»), розбудували нашу Батьківщину, де ми поважатимемо думки один одного, основи нашої незалежності і з трепетом ставитимемось до Основного Закону Української держави.