Наша пошта

Оце так рукастий!

Олег КРИВОНІС.

с. Чернятин

Жмеринського району

Вінницької області.

Фото автора.

ІВАН Дячок уже 35 років викладає студентам економіку в Чернятинському коледжі Жмеринського району. А в позаурочний час займається технічною творчістю. Таких називають «рукастими»: чого тільки не виробляє Іван Йосипович! Та ще й так майстерно, з вигадкою, що його вироби неодноразово брали участь у виставках технічної творчості рідного навчального закладу.

А виявив у собі Іван Йосипович такий талант, коли споруджував будинок.

— У лихі 1990-ті панував тотальний дефіцит на все, зокрема й на будматеріали, — згадує чоловік. — А якщо вони й десь були, то коштували надто дорого. Нам же зарплату виплачували нерегулярно. От і довелось робити все власноруч. Спершу з підручних матеріалів змайстрував фугувальний верстат, затим токарний для дерева. Навчився з їх допомогою не лише стругати дошки для підлоги, а й виготовляти вікна, двері та меблі. Дуже хотілось якомога швидше перейти у власну хату, і це, мабуть, стало найбільшим стимулом.

Ще не довівши будівництво хати до завершення, вирішив: потрібен власний транспорт, тому що в селі без «коліс» дуже сутужно. От і поставив собі за мету зробити невеличкий автомобіль. І зробив. Раму зварив зі 100-міліметрових швелерів. Задній міст узяв від «двадцять першої» «Волги». Двигун бензиновий УД-2 — від армійської електростанції. Коробка передач та кермова система — від вантажівки «ГАЗ-51». Задні колеса уазівські. Передні — від культиватора. Все причепив, змонтував, і вийшов досить вдалий автомобільчик. Без кабіни, але з двома сидіннями та кузовом. У селі його прозвали «тарантасом». Двигун, щоправда, трохи слабуватий, але йому під силу перевозити до двох тонн вантажу. Таким чином у мене на обійсті з’явились власні «конячка» та «віз». Їм обом уже років по 25, однак вони мене й досі дуже виручають. Без них, як без рук.

— Після «тарантаса» взявся за удосконалення колись придбаного мотокультиватора, — каже Іван Дячок. — Одного разу мені спало на думку: а що, коли пристосувати його ще й до садіння та копання картоплі? Вручну довго і важко, а з технікою було б легше й веселіше! Виготовив станину, яка зробила культиватор нижчим. До неї прикріпив спеціальні колеса із ґрунтозачепами. Приробив «лапу», передаточний ланцюг, й культиватор запрацював у новому амплуа. Ми ним уже понад 10 років копаємо і садимо картоплю. При цьому він решту своїх функцій не міняв.

А затим сільський майстер почав мріяти… про трактора. Довелось трохи поморочитись, але таки довів свій виріб до пуття. Згодом виготовив до нього культиватор. У найближчих планах — доробити фрезу й привід до неї. А ще планує знову виготовляти меблі, табуретки, журнальні столики. Такі, щоб залишились на згадку дітям та онукам...