• Слава України

«Людина з Місяця»

Володимир БУРБАН.

17 липня виповнилося 175 років од дня народження Миколи Миколайовича Миклухи-Маклая (1846-1888 рр.) — видатного українця, вченого, етнографа, антрополога і мандрівника, захисника тубільних народів.

ПАПУАСИ Нової Гвінеї вважали його посланцем неба і називали блідолицього пришельця «Каарам тамо» — «Людина з Місяця». А народжений пресвятою нашою Україною Микола Миколайович Миклуха-Маклай походив із давнього козацького роду Миклух, що замешкували на Київщині й Чернігівщині. Серед його предків — Степан Миклуха, хорунжий Війська Запорозького, Ілля — чернігівський поміщик. Батько, Микола Ілліч, — вихованець Ніжинського ліцею, інженер-залізничник. Родовий маєток Миклух був у Малині Київської губернії (тепер Житомирщина).

Микола з юних літ виявив козацьку вдачу, непокору, схильність до мандрів. Навчаючись у 2-й Санкт-Петербурзькій гімназії, був відрахований за «бунтарство». З «вовчим білетом», «без права поступления в другие учебные заведения России», розпрощався з Петербурзьким університетом, встигнувши звідати «жандармов любезности» у Петропавловському равеліні.

18-річним вирушив «покоряти Європу», навчався у Гейдельберзькому, Лейпцизькому, Ієнському університетах, слухаючи лекції з історії, філософії та медицини. Ці науки не особливо захоплювали його, однак лекції професора Ернста Геккеля справили велике враження. І він на пропозицію улюбленого вчителя з радістю погодився взяти участь в експедиції на Канарські острови. Це й визначило його подальшу долю.

Де тільки згодом не побував! Навіть на легендарному острові Пасхи. На його подорожній мапі — Англія і Швеція, Єгипет і Ефіопія, 10 екзотичних мандрівок до Філіппін, Малакки, Австралії, Меланезії, Мікронезії. Обійшов увесь Малаккський архіпелаг. Але середохрестя його мандрівних доріг — Нова Гвінея і особливо місцина на острові, яка й донині носить назву Берег Маклая. Тут, серед тубільців, він прожив загалом два роки і вісім місяців. Спочатку аборигени зустріли білого прибульця насторожено, навіть вороже. Як же повівся Миклуха-Маклай? Він просто приліг на мату з пальмового листя і... заснув. А вже за кілька днів у взаєминах запанували мир і спокій. Маклай стримував войовничих папуасів від міжплеменних зіткнень. У щоденнику, який вів протягом усіх мандрів, записав: «Думати і намагатися збагнути навколишність — віднині моя мета. Море з кораловими рифами з одного боку, ліс із тропічною рослинністю — з другого — обоє сповиті життям і різноманітністю. Я був задоволений, що дійшов до мети».

Не було в історії людства подвигу, рівного науковому і духовному подвигу Миклухи-Маклая. Зворушений Лев Толстой у листі до Миколи Миколайовича писав: «Ви перший, поза сумнівом, на власному досвіді довели, що людина усюди людина... І ви довели це подвигом істинної мужності».

Учений-мандрівник дослідив таїну зародження людської цивілізації на рівні кам’яного віку. А було це за часів, коли буйним цвітом процвітав колоніалізм, расизм, коли тисячі туземців гинули в кривавих сутичках із «просвіщенними» європейцями. Він прагнув довести людству, що немає вищих і нижчих рас та націй, звертався з меморандумами і відозвами до урядів і громадськості. Ці його полум’яні заклики й донині звучать злободенно.

У своїх мандрах не оминув і Україну. Вивчав фауну Чорного моря біля Одеси, Південного берега Криму.

Ми звикли уявляти Миклуху-Маклая в орелі романтика. Однак зазнав він і гіркої прози життя. Навчаючись у Європі, терпів важку нужду, мати навіть надсилала йому ґудзики до кітеля. Але й при скруті, складаючи мідяк до мідяка, зібрав 180 карбованців і передав їх у Росію опальному М. Чернишевському, перед громадянською мужністю якого схилявся. А коли став мандрівником, то витрати зросли неймовірно, доводилося залізати у борги, вести постійні війни з кредиторами. Зважмо й на те, що самі експедиції виснажували фізично. Повернувшись, приміром, з Малакки до Сингапуру, так схуд, що важив... 40 кілограмів.

Із не зовсім зрозумілих мотивів іще в Петербурзькому університеті змінив прізвище і став Миклухо-Маклаєм. Так само вчинили і його брати, для яких він був незаперечним авторитетом. Володимир відомий тим, що командував броненосцем «Адмірал Ушаков» і загинув у російсько-японській війні; Михайло, геолог, присвятив життя дослідженню Полісся.

Відомо, що Миклуха-Маклай, живучи в Сіднеї, одружився з донькою прем’єра Нового Південного Уельсу Маргаритою Робертсон, мав двох дітей. Нащадки і тепер, кажуть, мешкають на п’ятому континенті.

Прожив Миклуха-Маклай короткі 42 роки, в які умістилося безліч доріг і подій. Залишив по собі понад 160 наукових праць з антропології, етнографії, які й сьогодні високо поціновуються у світі. А на Батьківщині постать великого мандрівника пошановується у властивій українцям манері. Українська радянська Енциклопедія називала його російським ученим. У нинішні часи навіть зовнішніх знаків поваги до видатного земляка не рясно. Зазирнувши, приміром, у перелік центральних київських вулиць, імені Миклухи-Маклая я так і не знайшов...