• Урожай-2021

Пора жито зажинати

Леонід ЛОГВИНЕНКО.

Харківська область.

Після Петрівки з давніх-давен в Україні розпочиналися жнива. Керівник СТОВ «Агрофірма імені Тараса Шевченка», що у Вовчанському районі, доктор економічних наук Олег Супрун каже, що після зажинків на Петра та Павла на півдні Харківщини вони виведуть у поле комбайни в середині липня. Бачите ж, мовляв, якими прохолодними були весна і початок літа.

_{Пшениця на парах}

РАННЬОЇ весни ніхто не сподівався, що поля будуть в доброму стані, але озимі ожили, колосся добре налилося. Бог підсобив дощами, люди внесли стимулятори росту, міндобрива… Словом, будемо з хлібом. Олег Супрун (на фото автора) обережний у прогнозах. Однак якщо небесна канцелярія не підкачає, то можна сподіватися на його полях на намолот 8-9 тонн пшениці на гектарі. Така урожайність стала стабільною для господарства. Зважте, не на якомусь окремому полі, а пересічно по господарству.

— Ми ніколи не сіяли пшениці після соняшнику, — каже керівник агрофірми. — Останній забирає багато вологи з ґрунту, крім того, гербіциди, що вносяться під соняшник, не найкраще впливають на цю озиму культуру.

Головний секрет ефективної технології, відомий іще з дідів-прадідів, — пари як попередник пшениці. До того ж вносять не лише мінеральні добрива, а й органічні.

Гній та перегній дає ферма. Та ціна, що платить за молоко Куп’янський молокозавод, робить економіку «нульовою», тобто збитків не завдає, але й прибутків не приносить. Займатися реалізацією м’яса збитково. Торік Олег Миколайович ламав голову, куди подіти кондиційних бичків. В умовах, коли м’ясокомбінати працюють на замороженому і дешевому імпортному м’ясі, якісне вітчизняне виявилося непотрібним. Виручає, що молоко перекриває витрати щодо м’яса. У порівнянні із рослинництвом роботи багато, а доходів мізер, але тваринництво — це органіка й кормові культури в сівозміні, що дає змогу зберегти землю. А ще робочі місця у селі.

_{Заробили — витратили}

ЧЕКАЮТЬ жнив трактори, комбайни, вантажівки. А як, питаю, з кредитами, аби купити пальне, мастила та запчастини?

— Я ніколи не брав кредитів, — розмірковує Супрун. — Коли ставка за позикою захмарна, завжди хочеться запитати: яким бізнесом треба займатися, щоб можна було віддати? Отож, що заробили, те й витрачаємо.

Уже років із п’ять Супрун зерно на елеватори не возить, бо відновив старі та побудував нові зерносховища. Тепер не треба платити за зберігання на елеваторі, вистоювати в чергах... А ще можна притримати збіжжя до часу, коли за нього даватимуть добру ціну. Коли Олег Миколайович вирішує, що настав час продавати, то, заглянувши до записника, телефонує зернотрейдерам, проводить тендер. Хто запропонував найвищу ціну, з тим і працює.

Останнім часом ціна на збіжжя упала. Якщо навесні за тонну пшениці давали близько 9 тисяч грн, то нині, коли очікується велика пропозиція зерна, торгують по 6 тисяч. У Європі ж таких стрибків не буває. Отож як із виходом на європейські ринки, аби не віддавати гроші посередникам?

Звісно, щоб завантажити баржу зерном, потрібні великі обсяги збіжжя, що не під силу господарствам. Хоча теоретично рішення є — кооперація господарств. Утім, аграрій сумнівається, що навіть у разі організації обслуговуючих кооперативів, таких, як в Європі, окремі сільгосппідприємства зможуть вийти на світовий ринок, адже значна частина вагонів, припортових елеваторів належить олігархам. Та й до пароплавів таким господарствам, як агрофірма Супруна, доступ закритий.

— Доводиться пристосовуватися, боротися за свій прибуток, — говорить керівник агрофірми.

_{Про ринок і не тільки}

ІЗ 1 ЛИПНЯ нинішнього року, відколи скасовано мораторій на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення, землю, на якій Супрун вирощує високі врожаї, можна купувати. Чи не збирається він прикупити гектарів?

— У мене укладено довгострокові договори оренди з власниками паїв, котрі влада, поза сумнівом, хотіла б анулювати. Своєї землі я не маю, але й купувати її не збираюся… Працюватиму, як працював. Сьогодні куплю землю, завтра підвищать на неї податок, а потім вигадають іще щось…

На його думку, й інші господарі, у кого від одного до чотирьох тисяч гектарів землі і котрі нині основні платники податків, не купуватимуть землі. Законодавчо аграрії не захищені, а отже, гроші можуть бути викинуті на вітер. Тому брати кредит у банку — великий ризик. Це може стати кабалою на багато років. Зважте, податки не зменшуються, а тільки зростають. З одного боку тисне держава, в якій не подолано корупцію, з іншого — олігархи. До речі, починаючи з 2012 року Олег Супрун постійно судиться: то з АМКУ, то з прокуратурою, то з Держгеокадастром. Щоб відстоювати свої права, він здобув навіть юридичну освіту.

Ось приклад: в агрофірми імені Шевченка 2013-го працівники прокуратури забрали просто з поля трактор «Джон Дір». Після довгого ходіння по прокуратурах і різних установах суд ухвалив рішення, яке набуло чинності, — відшкодувати власникові трактора 1 млн 600 тис. грн. Але за той час, поки тривали суди, ціна сталевого коня зросла майже вчетверо! Однак справа не тільки в цьому.

— Так, збитки начебто держава відшкодувала, — пояснює Супрун, — далі треба було шукати, хто вчинив свавілля, і притягати зловмисника до відповідальності. Але ніхто цього не робить.

А це свіжий приклад: не так давно поліціянти вирішили перевірити, чи є в директора ліцензія на зберігання пального, які ємності він використовує, якого об’єму, де зберігаються… Але до чого тут вони? Отож Супрун написав скаргу до Кабміну, додав до неї документи.

— За моєю інформацією, винного трішки покартали, але відповіді я так і не отримав, — розповідає керівник господарства.

Ось така ситуація... Із трактором не можна добитися справедливості, а що буде, коли виникне проблема із землею?