Наша пошта

Ні честі, ні совісті

Олександра СЕВЕРИНА.

с. Петродолинське

Одеського району

Одеської області.

ЯК НАЗВАТИ людей, які замість дій гуманних, безкорисливих шукають на чужому горі особисту вигоду, ще й обкрадають підопічних, диктуючи свої умови?

Моя сусідка Ганна Петрівна Малахова опікувалася змалечку онукою Вікторією, яка росла з вадами розумового розвитку. А тепер уже 33-річна онука доглядає свою хворобливу 90-літню бабусю. Тримає козу, курей, працює у церковному господарстві, що розташоване поруч. Підставляють своє плече цій сім’ї і небайдужі сусіди. Та основний дохід Малахових складається все-таки з бабусиної пенсії. Хоча мала б і онука-інвалід за медичним висновком отримувати державну соціальну допомогу, але чомусь ні в кого руки не дійшли довести справу до логічного кінця.

Аж ось за це взялася місцева волонтерка Оксана Мостова. І досить швидко спромоглася оформити довідку МСЕК про встановлення Вікторії Малаховій другої групи з правом на відповідну соціальну допомогу. Щоправда, зазначену довідку залишила в себе. Зробила також усе, щоб і пенсію бабусі, і соціальні виплати її онуки перевести з пошти на банківські картки, аби, як пояснила сама, їх у хаті не поцупив хтось чужий.

Коли ж у звичний день поштарка не принесла бабці Ганні пенсію, та забила на сполох, ще не усвідомивши, для чого її возили до райцентру в банк і схиляли розписатися «де треба». Без жалю і болю я не змогла сприймати сльози ошуканої жінки і тут же зателефонувала до Оксани Мостової. «Де довідка про інвалідність? — рішуче запитала я. — Де пін-код до банківської карти?» На що та у відповідь заявила, що за оформлення інвалідності та соціальної допомоги вони їй винні 10 тисяч(!) гривень і, поки не розрахуються за надані послуги, документів не побачать. Я продовжувала наполягати, мовляв, ні прав, ані підстав вчиняти такі дії вона не має. Натомість почула, що лізу не в свої справи і пішла б я туди, куди Макар телят не ганяв. Відтоді на мої дзвінки Мостова більше не відповідала.

Сільський староста Олександр Глушенко, якому я розповіла про сумну історію своїх сусідів, був і здивований, і обурений. Адже особисто сам, як і решта небайдужих односельців, допомагав Малаховим і, звичайно, ні про яку компенсацію за те благодійництво не могло і мови бути. Тож у цій ганебній ситуації староста села пообіцяв принципово розібратися.

Сумно! Сумно, аж за край...