«Не дамо закрити лікарню!»

Віталій НАЗАРЕНКО.

Чернігівська область.

Фото автора
та Сергія Кордика.

Лікарка-терапевт Наталя Лавська.

Макошине, що належить до Менської територіальної громади, буквально вирує. Мешканці селища та окружних сіл, дізнавшись про ініціативу керівництва громади закрити їхній медзаклад, готуються до справжньої оборони. Найпершим ділом люди скликають загальні збори, на яких, найімовірніше, протокольним рішенням накажуть місцевій владі залишити приміщення та персонал у спокої. А не дійде, то найвідчайдушніші готові й «у штики» піти.

_{Котел як привід}

МЕДИЧНИЙ заклад у Макошиному побудований 1958 року. Колись це була лікарня районного рівня з власними рентген-кабінетом, амбулаторією, аптекою, відділеннями терапії та неврології. Тут робили операції і приймали пологи. Нині ж у приміщенні розташовані паліативне відділення, аптечний пункт, «швидка» та амбулаторія.

Попри свій вік будівля ще у досить хорошому стані. Паліативні послуги — вид медичної допомоги для людей із невиліковними хворобами — дістають не лише макошинці, а й люди із довколишніх сіл колишнього Менського району. Нині у медзакладі стаціонарно лікується сім чоловік. Узимку — приблизно в чотири рази більше. За словами людей, працівники паліативного відділення не лише надають медичні послуги, а й доглядають за немічними. Втім, у Менській міськраді вирішили, що селищу, де мешкає близько двох тисяч осіб, воно не потрібне. Знайшли і формальну причину — несправність котла. Чернігівський окружний адмінсуд відкрив судове провадження стосовно призупинення діяльності відділення, і воно опинилося на межі закриття.

Обладнання в «кочегарці» справді нікудишнє, старіше за саму лікарню на два роки. «Котел протікав ще тоді, коли його встановлювали у 1950-х роках, — стверджує технік по спорудах Макошинського паліативного відділення КНП «Менська міська лікарня». — Втім, до цього часу працював. Потрібен, однак, новий сучасний котел, бо цим ми тільки атмосферу гріємо. Скільки себе пам’ятаю, то сюди ніколи й копійки не вклали ні за райдержадміністрації, ні за громади, все — своїми руками. Хай ставлять новий котел, дров нам на зиму вистачить. Нещодавно завезли двісті кубів берези».

_{«Будемо відстоювати до останнього»}

72-РІЧНИЙ Василь Єфіменко брав участь у будівництві лікарні, тож, природно, намір керівництва громади зустрів вороже. «Якщо треба, то і в штики підемо», — заявляє чоловік. «Я згоден із Васильовичем, — каже його односелець Володимир Пісяука. — Моя тітка разом із ним будувала лікарню, тут народився я, також мій брат і сестра. Ми будемо її відстоювати до останнього».

У приміщенні стаціонару світло й затишно. Стелі та вікна високі, як і належить бути в типовому медзакладі.

— Ми надзвичайно стурбовані умислом влади, — говорить пацієнтка Надія Білець. — Чому ми не можемо лікуватись у Макошиному, а маємо тепер їхати в Мену?

— Тут колектив, можна сказати, як сім’я, — додає її сусідка по палаті Надія Малаєва. — Без усілякого страху, з великим полегшенням сюди йдемо. До того ж таким людям, як ми, змінювати місце дуже важко. Тут і їсти дають, і лікують. Ось на сніданок був суп і чай. Смачніше, ніж у Мені!

Харчування, певна річ, залежить від фінансування, воно тут нікудишнє, але останні 20 років жителі селища як можуть підтримують свою «лікарню», принаймні цибулі, картоплі та моркви медзаклад має вдосталь.

_{Не реформа, а ліквідація}

КОЖЕН із пацієнтів розповідає про зручність і компактність закладу. Тут і амбулаторія, і «швидка», навіть аптечний пункт. Фельдшерка екстреної медичної допомоги при амбулаторії Катерина Буланець переконана: якщо будівлю закриють, то й аптечний пункт перестане існувати. «Із найнеобхіднішого тут є все, — відзначає жінка. — Ліки надходять двічі на тиждень. Націнки в нас нема, все відпускаємо за накладними від аптеки… До виселення відділення ставлюсь негативно. Якщо нас приберуть, люди залишаться без аптеки».

Як бачимо, від думки місцевої влади «реформувати» медицину не в захваті не лише пацієнти, а й медики. За словами лікаря-терапевта Наталії Лавської, у відділенні працює 15 чоловік. На час опалювального сезону наймають ще чотирьох кочегарів. Увесь ремонт у приміщенні персонал робить власними силами і власним коштом.

— Установа потрібна не лише нашому селищу: в нас 30% пацієнтів — із колишнього району. Ця будівля пристосована для лікарні, а відділення неврології в Мені, куди нас хочуть перевести, перебуває в набагато гіршому стані та потребує ремонту, — стверджує Наталія Олександрівна.

Якщо ініціатива місцевої влади таки втілиться, то медикам доведеться щодня їздити в Мену 13 кілометрів, без перебільшення, чи не найгіршою дорогою області. До того ж своїм транспортом, бо регулярного сполучення між населеними пунктами нема досі. Що казати про пацієнтів, яким для того, аби лягти в лікарню, доведеться винаймати таксі?..

На думку вчителя місцевої школи Людмили Леонтієвої, доступ до медицини людям неодмінно треба зберегти. «Все можна знищити, прикриваючись реформами, в такому разі чи може йтися про якість послуг? Катма транспорту, катма дороги, а пенсіонери змушені будуть винаймати водія, щоб їхати до Мени в лікарню. Яка це якість медицини? У нас не село, а селище, в якому проживає близько двох тисяч осіб, і воно потребує медзакладу», — переконана Людмила Василівна.

_{Зупинять їх тільки селяни}

ЯКЩО з паліативним відділенням усе зрозуміло, то з аптекою, сімейною амбулаторією та «швидкою» — не до кінця. За словами медиків, їм пропонують переїхати в сусіднє приміщення, яке перебуває в довгостроковій оренді благодійного фонду «Нащадки Аратти». Сказати, що воно не пристосоване для медичних цілей, — не сказати нічого. У приміщенні — стійкий запах сирості.

Голова ради «Нащадків Аратти» Наталія Колесник відверто не розуміє, чому міськрада не може банально замінити старий котел на новий і залишити відділення функціональним. «Ніхто їм нашого приміщення не віддасть, — висловлює певність Наталія Іванівна. — Гроші на його ремонт давали британці, робила громада разом з англійськими студентами. Хай ставлять котел, а не забирають наше. А якщо мені завтра сподобається сусідська хата? Геннадій Анатолійович (міський голова Мени. — Авт.) мені особисто сказав, що чіпати нас не будують. Просив знайти будинок. А я не розумію, навіщо переселяти медиків у якесь непристосоване приміщення, коли річ всього-на-всього у придбанні котла».

Та про це в Мені не хочуть і чути. В офіційній відповіді директора лікарні Григорія Разнована говориться: «…Планується переведення відділення з смт Макошине у м. Мена, вул. Шевченка, 61. Відділення буде розташоване в окремому приміщенні колишнього неврологічного відділення… Хворі, які перебувають на лікуванні в Макошинському паліативному відділенні та не відповідають статусу паліативних, будуть виписані до своїх родин або переведені в соціальний заклад. Паліативні хворі будуть переведені за новим місцем розташування відділення».

Зупинити реформаторів од децентралізації нікому, окрім самих селян. Власне, макошинці збираються це зробити вже найближчим часом. Офіційно, по закону, через рішення загальних зборів, протокол яких передадуть горе-чиновникам, котрі, на жаль, за оптимізаціями та освоюванням коштів не бачать проблем простих людей.