Наша пошта

• Рядки з листів

Народ владі не потрібен

КРОВ стугонить у скронях, коли чую новини про війну на Донбасі. Допоки гинутимуть наші діти? Допоки нас душитимуть чужі та свої вороги? Мешканцям владних кабінетів байдуже, як ми виживаємо на жебрацькі пенсію і зарплату. Вони собі нараховують стільки, скільки їм треба. Шикують за наш рахунок! Купують дорогі сумки, годинники, машини, квартири за кордоном. Загребущі руки мають! Зате як переконували перед виборами, що вони з народом, що боротимуться з бідністю, безробіттям, корупцією, олігархією... Борються активно й інтенсивно тільки за поповнення власних гаманців. Нічим не кращі від попередників.

Галина СЬОМАК.

с. Поділ

Кременчуцького району

Полтавської області.

Якби бодай в одного чиновника боліло серце за долю українського пригнобленого і розтрощеного села, за землю нашу найродючішу в світі, то, може, сталися б якісь зміни на краще. Натомість на людських очах бандократи руйнують школи, садочки, лікарні, поштові відділення, продають землю. Народ владі не потрібен. Їм би якнайшвидше розпродати все те, що ще залишилось у державній власності. Але людське терпіння не безмежне. І та більшість, що голосувала за «молодих і перспективних», уже прозріває.

Петро БАШТАННИЙ.

с. Каленівка

Вінницького району

Вінницької області.

Мародери і злочинці впродовж тридцяти років невпинно грабують український народ, плодять свавілля і беззаконня. Вони за просто так позабирали собі наші підприємства і колективні господарства, а суди заплющили на це очі, бо в одній шайці з ними. Тому, звісно, ніхто за розбазарювання державного майна не зазнав відповідальності. Як і за привласнення людських радянських заощаджень.

Зрадники, прихильники «рускава міра» активно діють у нашій країні. Сіють розбрат, вільно ведуть ворожу пропаганду, і ніхто їх не садить у тюрму. Доки ми маємо терпіти це беззаконня? Я патріот своєї держави, і мені не байдуже, хто нею керує і в яку прірву тягне. Я хочу світлого і мирного майбутнього Україні. А з такими керманичами нам його не бачити.

Іван МОВЧАН.

смт Терни

Роменського району

Сумської області.

Ринок землі потрібен. Проте наша влада не з того почала. Насамперед необхідно зробити оцінку сільськогосподарських угідь. Порівняти якість ґрунтів, від чого залежатиме ціна. Коли кожний власник знатиме вартість свого паю, це зніме соціальну напруженість. Тільки тоді можна запроваджувати ринок землі.

І було б дуже добре створити в селах кооперативи, які не лише вирощуватимуть сировину, а й випускатимуть готову продукцію. Україна матиме тоді вдосталь відносно дешевих харчів. А для того, аби вони були ще й доброякісними, треба заборонити хімічні добрива. Виняток — хіба що весняні підживлення озимини. А то страшно дивитись, скільки хімії на поля потрапляє. Такі господарства неодмінно потрібно штрафувати. І не на якусь там тисячу гривень, а забирати більшу частину річного прибутку. Щоб навіть думати не сміли порушувати закон. А для того, щоб земля родила, потрібно, звісно, тримати худобу. Тоді продукція буде доброякісною, без хімії і цінуватиметься в усьому світі.

Анатолій РОМАНЕЦЬ.

Коростенський район

Житомирської області.

Владні та проплачені коментатори багато говорять про можливості від продажу сільгоспугідь, а про купівлю — лише туман. Де на цьому ринку фермер, де земельний банк, за які кошти і як землю купувати? Тут розрахунок тільки на покупця глитая-спекулянта та на зарубіжних мільярдерів. Тому селянам не варто поспішати продавати свої паї.

Олександр СИРАЙ.

с. Шевченкове

Броварського району

Київської області.