Наша пошта

Жінка героїчної долі

Володимир БРЕНДУЛЯК.

смт Піщанка

Вінницької області.

СТУДЕНА багата на імена, які по праву є її гордістю. Серед них Олександра Савівна Васалатій, яка народилась далекого 1917 року в бідній селянській сім’ї. Після закінчення семирічки дівчина пішла працювати в колгосп. Через рік їй уже довірили рільничу бригаду, а затим і молочнотоварну ферму, яку вона вивела в передові у районі. Мріяла Олександра про вищу агрономічну освіту, та її плани поламала війна. Разом із німцями, румунами в село прийшов новий порядок. На кожному кроці накази: «Здати хліб, м’ясо!». За опір — розстріл! Але вона не побоялась ворога і пішла в підпілля. Аби бачити все, що робиться в окупантів, стала їздовою. У Студеній з’явилися листівки. Фашисти лютували. В тривожному заціпенінні жило тоді село. Але з часом дедалі гучніше гриміло на сході. 18 березня 1944-го Студену визволили, а у квітні односельці зібрались, аби обрати голову колгоспу. І хтось сказав: «Хай буде Олександра Васалатій». Так вона й очолила у свої 27 літ колгосп ім. Чапаєва, в якому на той час були самі вдови. Звістку про загибель свого Онуфрія отримала і Олександра. Залишились без батька двоє їхніх малих дітей.

...Над землею ще панують вранішні сутінки, а вона вже на ногах. Накине на замерзле тіло куфайку, що давно відслужила свій вік, перехопить на ходу сякий-такий харч — і в поле. Орали коровами, самі жінки часто-густо впрягалися, копали лопатами, вилами. Потім сіяли, закривали вологу, підживлювали, на плечах носили мішки з гноєм, пололи, воювали з довгоносиком — усе вручну. Прибиті втомою жінки брели додому, не бачачи дороги перед собою. А Олександра завше підбадьорювала і себе, і колгосп-ниць: «Тримайтеся, дівчата!».

Перший урожай потішив трудівниць — 415 центнерів буряків зібрали з гектара. Всі корене-плоди звезли підводами на Чорноминський цукровий завод. За невеликий проміжок часу Олександра Васалатій вивела колгосп ім. Чапаєва в один із найкращих в області. Про неї як про невтомну трудівницю, талановитого керівника писали газети. Жінку нагородили медаллю «За трудову доблесть» та орденом Леніна, обрали депутатом Верховної ради СРСР. Дбаючи про успіхи колгоспу, вона ніколи не забувала про інтереси людей. Виділяла транспорт і будівельників, приходила на допомогу своїм землякам у скрутну хвилину.

Шість років ця легендарна жінка самовіддано, не шкодуючи себе, працювала на такій нелегкій у той час посаді. Після чого «верхи» відправили Олександру Васалатій на прорив головою у відстаючий колгосп ім. Тельмана в село Козлівка, де вона працювала до 1954 року. Проте за станом здоров’я (через обморожені ноги) мусила полишити роботу. Тривалий час лікувалась, потім приїхала у рідне село, де аж до виходу на пенсію працювала диспетчером в автопарку колгоспу. 27 червня 1982 року Олександра Савівна покинула цей світ. В останню дорогу її проводжали всім селом.