Архів
П’ятниця,
2 липня 2021 року

№ 48 (19896)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:ЛипеньНаша пошта
  Версія для друку          На головну
  • Слово про сучасницю

«Такої, як наша Петрівна, вже не буде»

Інна ОМЕЛЯНЧУК.

Рівненська область.

На фото автора: такою ми всі запам’ятаємо «нашу Петрівну» — Віру Курач із Базальтового.

ЦЮ ФРАЗУ почула днями в маршрутці Костопіль — Базальтове від пасажирів. Прислухалася: точно, жінки говорять саме про Віру Петрівну Курач — сільську фельдшерку, з якою і мене зводила доля. Свого часу готувала про неї матеріал.

— А що з Вірою Петрівною? — наважуюся запитати.

— Так померла ж вона від клятого ковіду ще на другий день Водохреща: всіх у селі пів віку рятувала, а сама… не вбереглася.

Розговорилися. Жінки раз по раз змахують непрохані сльози і просять: «Напишіть про Петрівну хоча б кілька слів до її улюблених «Сільських вістей» — вона газету десятиліттями передплачувала. І ми до ФАПу як зайдемо, то від першого рядочка до останнього перечитаємо».

…Пригадую, як приїхала на зустріч із цією сонцесяйною жінкою в село з гарною назвою Базальтове на Рівненщині примхливого зимово-весняного міжсезоння. Підходжу до ФАПу, а мені назустріч — пані Віра на велосипеді. У її 72! «Заходьте, — запрошує й мило так усміхається. — Я оце щойно новонародженого навідувала. В перший тиждень щодня до таких сімей іду: пересвідчитися, чи все добре з мамою та дитинкою, підказати, допомогти».

А скільки ж то пологів прийняла вона сама — не злічити! От, бувало, супроводжує жінку до Костополя, а привозить у пологовий… уже з немовлятком. Та й тут, в сільському храмі здоров’я, частенько народжували землячки.

— І у всіх, кого сповила Петрівна, щаслива доля! — гордо запевнила тоді санітарка Тетяна Король. — За пів століття, що вона тут і за акушерку, й за хірурга та терапевта, ще ніхто в селі не відмовився від щеплень: сказала Петрівна — значить, треба. От би в кожен населений пункт та такого медика!

Золоті слова, що й казати: а надто нині, коли звідусіль атакують ті кляті інфекції та віруси. Шкода тільки, що сама вона не дочекалася вакцини... Цікаво, що в цьому селі «розплатилася» з коронавірусом життям тільки пані Віра: неначе так потужно заступила собою всю громаду. А громада — це 515 жителів Базальтового. Виникло воно як робітниче поселення навколо базальтового кар’єру, відомого покладами цієї унікальної гірської породи ще, як то кажуть, за Польщі. Пік його розвитку припав на 70-80-ті роки минулого століття, коли тут працювало 700 людей: і заробляли гідно, й рівень життя був відповідний.

— Тоді камінь навіть жінки вантажили, часто травмувалися. І одразу до нас. Із лісництва теж люди йдуть: буває, вкусить оса чи шершень — треба оперативно зняти анафілактичний шок, бо укуси й смертельними бувають, — пояснювала мені Віра Петрівна.

Золотий ключик, яким вона відкривала серця земляків, — людяність. Помножена на професійність, досвід і якесь вроджене відчуття такту, вона творила справжні дива. Коли в районі вирішили відправити пенсіонерів на заслужений відпочинок, заяву на звільнення написала й Віра Курач. Та не встигла повернутися додому, як громада вже зібрала підписи за її повернення: «Що це ви надумали, Петрівно?» — стали всі разом під ФАПом.

— Навряд чи ще десь знайдете таку самовіддану фельдшерку, вона знає всі сім’ї в селі, як то кажуть, від кореня. Це багато важить: не порівняти з медиками, які навідуються на роботу всього на пів дня. Там, хто не встиг на прийом, залишився ні з чим, а наші люди звикли до цілодобової допомоги. Бо в Петрівни немає ні вихідних, ні свят, ні відпусток, — сказала продавець місцевого магазину Лариса Гунько.

А й справді, мудрі «протоколи лікування» Віра Петрівна ухвалювала, зважаючи в тому числі на спадковість. Але попередньо просто-таки безпомильно встановлювала діагнози. От, бувало, над ранок покличуть, а вона бачить — у людини інсульт. Поки «швидка» доїде, оперативно надасть допомогу, щоб не втратити життєдайної «золотої години». А кардіологічна бригада лише констатує: завдяки професійній та вчасній допомозі наслідки загрозливими не будуть.

…Віра Петрівна дуже пишалася тим, що за пів віку, відколи вона плекала генофонд нації в Базальтовому, відійшло у вічність 300 односельців, а народилося аж 400, що життя на Поліссі таки перемагає!

Тому й нам залишається запам’ятати її живою — з незмінною усмішкою, з мудрим і глибоким поглядом очей, що, здається, ось-ось розхлюпають доброту… Гадаю, вона служить Господові на Небесах не менш гідно, ніж відслужила людям на рідній землі.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
На обіцянки не вистачає ресурсів
Читати
Насправді прожитковий?
Читати
Пів тисячі найрозумніших
Читати
Живемо нерадісно і недовго
Читати
Електрика не подорожчає. Поки що
Читати
Угробили річку
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове