Земля не риба...

Василь ПІДДУБНЯК.

З 1 липня 2021 року набирає чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення».

Закон, який відкриває ринок землі та дозволяє громадянам вільно купувати і продавати сільськогосподарські вгіддя, які належать їм на праві приватної власності.

А рівно чверть століття тому відбулася нічна «драма з оптимістичним кінцем»: парламент прийняв Основний Закон суверенної держави.

Прийняв, щоб виконувати, незалежно від того, хто на державному троні…

НЕ ЗНАЮ, як кому, а мені ближча перша українська Конституція. Її на своїх зборах 5 квітня 1710 року ухвалили побіля містечка Тягин (нині Бендери) на правому березі Дністра наші славні праотці — козаки.

Ось невеличкий витяг із того, першого, основного закону, відомого як конституція гетьмана Пилипа Орлика: «…увесь Дніпро — згори від Переволочної донизу, Переволочанський перевіз, саме місто Переволочну, з містом Керебердою і річкою Ворсклою, з млинами, що знаходяться на території полку Пол-тавського, і фортецю Кодацьку з усіма маєтностями повинен буде Ясновельможний гетьман, а після нього його наступники з гетьманського уряду згідно з давніми правами та привілеями при Війську Запорозькому оберігати і нікому з духовної або світської влади не дозволяти загат на Дніпрі вниз від Переволочної будувати, риболовити. Особливо поля, ріки, річки і всі угіддя аж до самого Очакова навіки мають належати нікому іншому, тільки Війську Запорозькому Низовому…»

Нинішня Конституція України чіткіша передовсім щодо правової визначеності: «Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону…» — говорить стаття Основного Закону.

Основне ж національне багатство України — земля. Так було, як той казав, відколи світ.

А потім… Потім світ перевернувся!

І найточніше охарактеризувала те, що сталося, велика українська поетеса Ліна Костенко: «Все менше рук, що вміють сіять хліб. Все більше рук, що тягнуть все у пельку...»

У пельку пішли державні фабрики, заводи, пароплави і навіть ціле Чорноморське пароплавство. Саме ця обставина і змусила істинно державних мужів стримати розпродаж останнього рубежу українського народу — землі. Охочих стати її власниками вистачало як у самій країні, так і за її межами. Стоп-машина!

Мораторій (а зрозуміліше — відстрочка до певного часу) на продаж землі в Україні діяв із березня 1992 року. Землю держава роздала українцям за однієї непорушної умови: не продавати і не дарувати. Здавати в оренду — будь ласка, продавати — ні!

Виявилося, що ця заборона не про всіх. «Сільські вісті» неодноразово писали, наприклад, про оборудку на Миколаївщині. Тамтешній грошовитий співвітчизник менш як за мільйон доларів скупив близько 17 тис. га землі. За один пай (близько 3,3 га) селяни одержали на руки приблизно по дві тисячі доларів. Швидко впилися несподіваним багатством і так же швидко протверезіли…

«Україна — єдина країна в Європі, в якій немає земельного ринку!» — найдужче кричали «гешефтмайстри».

«Даєш ринок землі!» — закликали парламентарі.

«Коли ви вже почнете продавати землю?» — нетерпляче чи то запитував, чи наполягав Захід.

І от сталося! Ринок відкрився, панове, — налітай!

Одним із перших зрадів епохальній оборудці в історії України Володимир Зеленський.

В інтерв’ю одному з українських телеканалів він заявив: «Я вважаю, вже менше бояться земельної реформи. З 1 липня у людей вже буде можливість бути власниками землі. І, думаю, що з 1 липня не поїде на потягах земля в інші країни світу, я думаю, вона вся залишиться. Я думаю, ніяких сюрпризів не буде. Там багато що треба зробити. Земельна реформа і всі ці законодавчі ініціативи — це початок, багато підзаконних актів, реєстри, кадастри тощо — немає ще всієї програми зрошення... Багато речей, але початок є цієї реформи».

І переконливим голосом додав: «Люди заспокоюються, коли бачать, що ніхто ні у кого нічого не забрав. Мені здається, це важливо. Будуть якісь перепони, якісь проблеми — буває, будь-яку проблемну ситуацію можна виправити, якщо є бажання».

Втім, або пан Зеленський далекий від народу, або народ не поділяє його, даруйте, легковажного оптимізму.

За даними соціологічного дослідження на тему: «Чи вдалося Зеленському стабілізувати ситуацію у країні» (опитування проводили Український інститут майбутнього спільно з New Image Marketing Group у період з 15-го по 24 травня 2021 р.), рішення відкрити ринок землі сільгосппризначення з 1 липня цього року підтримала лише чверть опитаних (26%). Про це повідомляє пресслужба Українського інституту майбутнього. Водночас 62% респондентів не підтримали цієї земельної реформи. Кількість категоричних противників відкриття ринку землі майже у три рази перевищує число тих, хто однозначно за це рішення (49% до 14%).

Але сталося те, що сталося.

Мораторій, стверджують прихильники ринку землі, призвів до крадіжки сільгоспугідь, у що виллється «вільний» розпродаж, побачимо. Тільки знову чомусь спливають у пам’яті рядки з вірша Ліни Костенко, котра ще 2007 року, до речі, навідріз відмовилася від звання Героя України. Їх варто повторити: «Все менше рук, що вміють сіять хліб. Все більше рук, що тягнуть все у пельку...»

Для таких із першого липня нинішнього року вкраїнська земля — як риба на святковому столі… Сумно, браття і сестри, якщо не сказати більше.