Наша пошта

Потрібна національна єдність

Руслан ГАРБАР.

м. Київ.

ЗА тридцять років у нас так і не сформована стратегія розвитку держави. Нерозуміння шляху, яким прямуємо, на мою думку, пояснюється об’єктивним підґрунтям — в Україні нема консолідованого, політично згуртованого суспільства «козацького роду», спільного бачення ні минулого, ні майбутнього.

Україна прийшла до своєї незалежності без власної національної еліти. Нікому було сформувати національну ідею, розробити політику піднесення в мінливому ХХІ столітті. Спершу до влади прийшли залишки старої радянської партгоспноменклатури. Коли ж її резерв був вичерпаний, на владні щаблі посунули люди без досвіду. Звідси і всі наші негаразди. М. С. Грушевський ще на початку ХХ століття підтверджував тенденцію, яка актуальна і сьогодні: «Біда України в тому, що нею управляють люди, яким вона не потрібна». Хіба що для власного збагачення. Це не означає, що нема тих, кому болить Україна. Але таких людей нинішня система, на жаль, відторгає.

Найбільш талановитих, креативних громадян заради максимальних прибутків і утримування монопольного становища на внутрішньому ринку всмоктує в себе олігархат, який контролює не лише економіку, а й ЗМІ, політичні партії, владу в цілому. Йому вигідна слабка держава, яка не зможе опиратись їхнім апетитам. На відміну від західних фінансово-промислових груп, чиї дії узгоджуються з інтересами держави, наш олігархат діє суто задля власної кишені, навіть коли це суперечить інтересам України, її народу. Насправді мова про мафіозні механізми, які прибрали до рук людський і економічний потенціал країни. Цей симбіоз, зрощування влади й олігархату, і привів нас до того ганебного стану, коли багатюща країна ходить по світу з простягнутою рукою. Перша половина червня цього року багата на глобальні події. Україна стоїть осторонь них, чекаючи, що зрештою їй щось перепаде.

Поєднує два вищезгадані елементи системи безвідмовний і вельми ефективний механізм — корупція. І нема нині, на жаль, політичної сили, яка могла б змінити ситуацію. І не проглядається. Можливо, перспективніше готувати «президента-камікадзе»?

Утім, вважаю, маємо багато чого, що дає надію на перспективу для України. Це дрібний і середній бізнес, індивідуальне та фермерське сільське господарство, а також ІТ-сектор. Тобто все те, що не залежить напряму від влади і дедалі більше набуває досвіду у відстоюванні своїх прав.