Липень

 Cторінку підготував Микола ЮРЧИШИН.
Малюнок Валентини ПРОТОПОП.

• Людина і Всесвіт

Трагедія і тріумф

Володимир
БЕЗУГЛИЙ,

астроном-аматор.

На фото: екіпаж «Аполлона-15» — зліва направо: Девід Скотт, Альфред Ворден та Джеймс Ірвін.

ПІВ СТОЛІТТЯ тому, 30 червня 1971 року, радянські люди, звиклі до регулярних гучних повідомлень про чергові досягнення (зазвичай перебільшені) своєї країни у космосі, були приголомшені звісткою про загибель екіпажу космічного корабля «Союз-11» у складі Георгія Добровольського, Владислава Волкова та Віктора Пацаєва. Жахлива трагедія сталася внаслідок передчасної розгерметизації спускного апарата, в якому космонавти поверталися на Землю, ще до його входу у щільні шари атмосфери. Фатальних наслідків, безсумнівно, можна було б уникнути, якби екіпаж був одягнений у скафандри, проте така, здавалося б, очевидна пересторога для одного з потенційно найнебезпечніших етапів польоту вченими й конструкторами тоді була проігнорована. Основна причина цього полягала не у надмірній вірі останніх у надійність створюваної ними техніки, котра насправді занадто часто підводила, а у вельми скромних розмірах спускного апарата «Союзів». Три космонавти в скафандрах у ньому просто не могли поміститися; при цьому керівництво країни вимагало відправляти в космос екіпажі саме з трьох осіб. Тоді тривала реалізація американської програми «Аполлон», згідно з якою у космос щоразу літали по три астронавти, й очільникам колишнього СРСР дуже хотілося продемонструвати світовій спільноті, що «ми також можемо»…

Тим часом у Сполучених Штатах Америки завершувалася підготовка чергової експедиції на Місяць на космічному кораблі «Аполлон-15», котра мала якісно відрізнятися від трьох попередніх. Передбачалося, що астронавти уперше проведуть на поверхні нашого природного супутника три земні доби, здійснять три вилазки тривалістю до восьми годин кожна, виконають повноцінні польові геологічні дослідження. У розпорядженні екіпажу мав уперше з’явитися транспортний засіб для пересування поверхнею Місяця — електромобіль, призначений забезпечити дослідження району посадки радіусом до 9 кілометрів. До речі, технічні умови на його розроблення були сформульовані дуже оригінально: «не повинен відмовити за будь-яких умов». І всесвітньо відома корпорація «Боїнг» узялася за його створення… У підсумку її загальні витрати на виготовлення п’яти електромобілів становили 38 мільйонів доларів, зате у жодній місії вони астронавтів не підвели.

Командиром «Аполлона-15» був призначений Девід Скотт, для якого цей космічний політ став третім, пілотами командно-службового та місячного модулів корабля — відповідно Альфред Ворден і Джеймс Ірвін, усі — льотчики-випробувачі, офіцери ВПС США. При виборі місця посадки за традицією враховували побажання екіпажу. Із запропонованих науковцями варіантів Девід Скотт обрав підніжжя гірського хребта Апенніни (назви гір на Місяці здебільшого аналогічні земним), найвищі вершини якого здіймаються над рівниною прилеглого Моря Дощів на висоту понад п’ять кілометрів.

Старт корабля відбувся 26 липня 1971 року. Переліт до супутника Землі тривалістю близько трьох діб минув без несподіванок, тож 29 лип-ня астронавти вже перебували на навколомісячній орбіті. Наступної доби, перейшовши до місячного модуля і відстикувавшись від командно-службового, Скотт та Ірвін стали знижуватися. Коли до поверхні залишалося близько 50 метрів, струмінь газів працюючого реактивного двигуна заходився здувати з неї хмари пилу, здійнявши справжню пилову бурю, котра повністю унеможливила видимість місця посадки. Настав найдраматичніший епізод місії: удар об поверхню виявився неочікувано жорстким, після чого модуль почав зловісно нахилятися… Нескладно уявити, що при цьому пережили астронавти, але, на щастя, за кілька секунд їхній літальний апарат завмер. Як з’ясувалося згодом, задньою опорою він потрапив у невеликий кратер, а на вал останнього опустився соплом двигуна.

31 липня Скотт та Ірвін розпочали, за словами командира, своє «найвеличніше дослідження» на поверхні Місяця. Вона виявилася горбистою пустелею з пологими ярами і кратерами, відтінок якої внаслідок дивної гри світла та кольору змінювався від сіро-блакитного до біло-золотавого. Розпакувавши електромобіль, астронавти, не гаючи часу, відвідали наймальовничіший із розташованих у межах досяжності об’єктів — вражаюче русло стародавнього лавового потоку завглибшки до 300 метрів і завширшки близько кілометра, поруч якого височіли неприступні піки Апеннін. Головною знахідкою другого робочого дня став зразок найдавніших материкових місячних мінералів — невеликий світло-сірий камінь, згодом названий «каменем Дня Творіння»: його вік оцінили у понад чотири мільярди років. Завершального дня астронавти ще раз відвідали лавове русло, залишили поблизу місця посадки меморіальну табличку з іменами загиблих «солдатів Космосу», включно з екіпажем корабля «Союз-11». Проїхавши на електромобілі загалом понад 27 кілометрів і зібравши 77 кілограмів зразків місячних порід, у тому числі з глибини до трьох метрів, 2 серпня Скотт та Ірвін повернулися до командно-службового модуля, в якому разом із Ворденом іще протягом двох діб виконували дослідження на навколомісячній орбіті. 7 серпня 1971 року екіпаж благополучно приводнився у Тихому океані.

Експедиція «Аполлона-15» була визнана однією з найуспішніших і найблискучіших із наукової точки зору серед усіх американських космічних пілотованих місій. При цьому особливо були відзначені притаманні екіпажеві професіоналізм, кмітливість і творче мислення, котрі забезпечили отримання від польоту максимальної наукової віддачі.