Архів
П’ятниця,
11 червня 2021 року

№ 43 (19892)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Весела світлицяНаша поштаСоняшник
  Версія для друку          На головну

Ближніх більше за себе полюбив

Антоніна КІЗЛОВА.

11 червня (29 травня за ст. ст.) православні вшановують пам’ять святого святителя Луки Кримського (27.04.1877—11.06.1961), котрий послужив людям як лікар та душпастир.

Валентин Феліксович Войно-Ясенецький народився в Керчі у родині аптекаря. З дитинства мріяв стати художником, навіть навчався в Київському художньому училищі й поїхав у Петербург вступати в Академію мистецтв. Утім, під час вступних іспитів раптом відчув покликання до справи, яка допоможе рятувати життя. Зрештою 1903 р. закінчив із відзнакою медичний факультет Київського університету святого Володимира.

З 1904 по 1917 рр. Валентин Феліксович устиг попрацювати хірургом у госпіталі Червоного Хреста на Далекому Сході та в лікарнях багатьох губерній. Часто йому бракувало найнеобхіднішого, однак він усе-таки зміг суттєво вдосконалити техніку операцій, зокрема на серці, нирках, шлунку, суглобах, мозку, а особливо — на очах. 1916 р. блискуче захистив докторську дисертацію з анестезіології. Під час Першої світової війни згадав материнські настанови у православному благочесті й глибоко воцерковився.

1921 р., коли радянська влада вже жорстоко переслідувала вірян, Валентин Феліксович був рукопокладений на священника. Втім, не полишив ні лікарської практики, ані викладання на медичному факультеті (на той час жив у Ташкенті), причому до студентів відкрито приходив у рясі та з хрестом, а при вході в операційну поставив ікони.

1923 р. постригся в чернецтво й був наречений Лукою (на честь апостола Луки), адже проявив себе не лише як лікар, а і як проповідник та борець за збереження істинного православ’я. Того ж року отримав сан єпископа. Після цього терпець місцевих представників влади увірвався. Подвижника заарештували за сфабрикованим звинуваченням у шпигунстві на користь Англії. Всього ж арештів у його житті було чотири.

Навіть під час 11-річних поневірянь по в’язницях, таборах і в засланні владика й далі допомагав недужим — робив усе, що було в його силах, тож урятував безліч життів. Також він неухильно виконував пастирські обов’язки.

Під час Другої світової війни Лука віддавав усі сили лікуванню поранених. 1943 р. став архієпископом. У цьому сані 1946 р. посів Кримську й Сімферопольську кафедру. В цей час влада — можливо, сподіваючись схилити до співпраці — почала виявляти до нього пошану. Нагородила медаллю, а 1946 р. присудила Сталінську премію за роботи «Нариси гнійної хірургії» і «Пізні операції при інфікованих ранах великих суглобів». Майже всі отримані кошти владика передав потерпілим від війни дітям.

Святитель не переймався раптовими світськими нагородами. Він стрімко втрачав зір, а з ним і можливість оперувати. Тому почав писати богословські праці. Одну з них назвав дуже промовисто — «Я полюбив страждання». Також висловив і докладно обґрунтовував твердження: «Наука без релігії — це небо без сонця».

Навіть повністю незрячим архієпископ Лука майже три роки приходив у храм, прикладався до святинь, брав участь у богослужіннях, аж поки не відійшов у вічність. Після того нерідко являвся хірургам і допомагав їм рятувати пацієнтів, які здавалися безнадійними. 2000 р. був долучений до лику святих у сонмі новомучеників та сповідників. На честь угодника збудовано десятки храмів і каплиць, значна частина — в Україні. В багатьох із них зберігаються часточки його мощей.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Тарифи тільки ростуть
Читати
I то гроші
Читати
Не в лідерах, але серед найуспішніших
Читати
Документи доведеться почекати
Читати
Нелегальна зброя калічить
Читати
Карантин планують послабити
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове